Павлоградський районний методичний кабінет

Навички вирішення конфліктів для підлітків

MetodRDA — Mon, 05 Oct 2015 19:14:00 GMT

Навички вирішення конфліктів для підлітків

Бути підлітком нелегко. Проміжок часу між дорослим життям і дитинством сповнений змін – як фізичних, так і емоційних. Через високу гормональну активність підлітку часом важко залишатися «соціальним». Істерики, образи, ігнорування батьків – усе це стандартна для нього поведінка. Більшість підлітків уважають, що інші «просто не доганяють». Але ми всі були підлітками. Ми обов'язково наздоженемо!

Для того щоби підліток легше впорався з цим важким перехідним періодом, дайте йому набір необхідних життєвих навичок. Зокрема, усі підлітки повинні оволодіти навичками вирішення конфліктів. І вам як батькам треба стати в цій справі справжніми вчителями.

Чому виникають конфлікти?

Конфлікти є частиною життя. Незалежно від того, наскільки ви хочете захистити свою дитину від конфліктів, вона обов'язково зіткнеться з ними в реальності. Конфлікт може виникнути в родині, із братами, сестрами та батьками, із друзями та суспільством у цілому. Але є те, що треба обов'язково пояснити дитині – конфлікт не завжди дає негативний досвід. Пам'ятайте: конфлікт може призвести до змін, позитивних змін!

Наслідки конфліктів

Коли справа доходить до конфлікту, без набору необхідних навичок підліток може потрапити у складну ситуацію. Удома невирішені конфлікти можуть призвести до загострення відносин. За межами сім'ї конфлікти призводять до зруйнованої дружби, покарання за погану поведінку (у школі) й навіть насильства!

Навчання підлітків навичок вирішення конфліктів

Допомогти дитині ефективно долати негативні моменти й орієнтуватись у житті – це частина ваших батьківських обов'язків. З раннього віку почніть навчати її простих і дієвих способів управління конфліктами. Можливо, дитина не подякує вам за це сьогодні, але ви зможете пишатись добре виконаною роботою!

Познайомте підлітка з такими «заповідями» врегулювання конфліктів.

Заповідь 1: конфлікт – це реальність, утекти від нього не вийде, гра в хованки не вирішить проблему.
Заповідь 2: проблема не зникне тільки за твоїм бажанням. Не прикидайся й не одягай маску. Приховувати свої почуття – не найкращий варіант.
Заповідь 3: учись боротися з проблемою, а не з людиною. Конфлікт виникає через спірне питання (складну ситуацію), а не через людину. Не переходь на особистості.
Заповідь 4: проявляй повагу. Прислухайся до іншої людини. Слухай уважно. Слухати батьків або вчителів іноді нудно, але абстрагування не вирішує проблем.
Заповідь 5: будь асертивним* – демонструй увічливу наполегливість. При вирішенні конфліктів не треба проявляти ні пасивність, ні агресію. Бути асертивним – це означає висловлювати свою думку впевнено та спокійно, бути сповненим поваги як до себе, так і до опонента.
Заповідь 6: учись домовлятися. Це найважливіша навичка, яку слід набути. Уміння домовлятись допоможе тобі в довгостроковій перспективі.
Заповідь 7: дотримуйся теперішнього часу. Не пригадуй минулі образи та розбіжності. Це ще більше посилить конфлікт.
Заповідь 8: замовчування не допомагає. Ображатись на опонента так само погано, як і проявляти до нього агресію – проблема залишиться невирішеною. Обговорюй її.
Заповідь 9: намагайся зрозуміти. Спробуй поставити себе на місце іншої людини. Не займай оборонну позицію й уважно аналізуй ситуацію з різних точок зору.
Заповідь 10: навчись вибачатися. Встань перед дзеркалом і тренуйся, якщо це необхідно! Якщо ти не правий, прийми це, від цього ти не станеш «слабаком». Навпаки, тільки сильна людина може сказати «вибач». Це просте слово творить дива, спробуй!

Перераховані навички, подані у вигляді заповідей, не тільки допомагають підлітку вирішувати конфлікти, а і знадобляться в житті. Підлітки вперті, і якщо ви почнете втрачати терпіння, просто зробіть глибокий вдих. Пам'ятайте, що ви теж колись були підлітком.

Дуже важливо вже з раннього віку починати прищеплювати дані навички. Навчання вирішувати конфлікти в підлітковому віці спочатку перетворює дітей на бунтарів, і ви як батьки повинні бути поруч з ними. Будьте присутніми, будьте в курсі того, що відбувається в житті дитини, але робіть це з повагою до її особистого простору. Гормони з часом ущухнуть, просто постарайтесь не дозволити їм залишити негативний слід у житті вашої дитини!

* Асертивність – поведінка, що поєднує внутрішню силу та ввічливість у стосунку до оточуючих. Це здатність у ситуації зовнішнього тиску коректно відстоювати свої інтереси та свою лінію поведінки, спокійно казати «ні» тому, що вас не влаштовує та продовжувати в соціально прийнятній формі ефективно наполягати на своїх правах.

Український віночок: символи та значення квітів та стрічок

MetodRDA — Tue, 29 Sep 2015 17:56:08 GMT

Український віночок: символи та значення квітів та стрічок

24 українські вишиванки: відроджуємо забуті цінності

MetodRDA — Thu, 06 Aug 2015 19:51:30 GMT

Історія

У давнину українці виражали себе завдяки вишити на чоловічій або жіночій сорочці візерункам. Носили повсякденні та святкові сорочки. Вишиванки з новою хвилею ожили серед українців. У кожному регіоні країни жила певна етнічна група, яка мала притаманні своїй місцевості візерунки та традиції.

Історія вишивки на території сучасної Україні бере початок ще до нашої ери. Про неї згадував Геродот та чимало мандрівників. Люди протягом століть створювали та удосконалювали різні техніки вишиття. Кожен орнамент на сорочці був не просто так, а мав особливе місце, значення та магію, оскільки українці вірили, що той чи інший візерунок несе певну захисну силу від біди та нечистої сили. За вишиванкою можна було визначити статус та походження власника.

Вінницька область‎

На Вінничині не обмежувались у кольоровій гамі. Та на кожній сорочці можна зустріти колір, який веде – переважаючий у візерунках. Тут майстерно поєднували ледь не всі техніки виконання та стилі відображення елементів: низь, хрестик, вишивка розписом, настилання, вирізування; різноманітні види мережок. Контурними швами обрамляли та з'єднували окремі орнаменти композиції.

Волинська область‎

Сорочкам притаманні чіткі, геометричні візерунки, а простота виконаної композиції додає вишиванкам вишуканості. На біло-сірому полотні вишивають червоною ниткою. Рослинним мотивам надають перевагу на півдні області.

Дніпропетровська область‎

Манжети рукавів сорочок та виріз горловини вишивали кольоровими нитками та чорним плисом. У чоловічій вишитій сорочці домінували червоний та чорний кольори.

Донецька область‎

Тут теж полюбляли поєднання червоно-чорного кольору. Оздоблювали вишиванки мережкою та вирізуванням.

Житомирська область‎

Дрібний хрестик та «занизування» — так вишивають на Житомирщині. Червоний з чорним або синім кольором повністю вкривають рукав сорочки. Найпоширенішим мотивом є розетка та ритмічний повтор простого візерунка – ламаних ліній, восьмикутних зірок, ромбів та іншого.

Закарпатська область‎

Тут народ не обмежував себе у виборі кольорів, та найпоширенішими все ж були червона та чорна барви. А вишивали зигзагоподібної форми так звані «каракулі», або ж кривулі. Сорочку цього регіону можна зустріти як вишиту лише білими нитками, так і багатоколірну.

Запорізька область‎

Сорочку виконували у червоно-чорних тонах, з домінантою червоного. Візерунки були прості — великі та геометричні. Зазвичай на вишиванках красувались рослинні мотиви — квіти, калина та інше.

Івано-Франківська область‎

Вишивка цього регіону вважається найбагатшою в оздобленні та виконанні. Кольорову гаму застосовують різну, так як і орнаменти.

Київська область

На Київщині вишивали геометричні візерунки рослин у білих, коралово-червоних або ж чорних барвах. Перевагу надавали білому з вкрапленнями зеленого та червоного. На вишиванках красувались хміль, стилізовані грона винограду, ромби та інше. Для вишивки певний період використовували і сині кручені бавовняні нитки «заполоч». Та з часом їх замінили чорними, оскільки сині швидко линяли.

Кіровоградська область‎

Вишиванка Кіровоградщини має дуже реалістичні орнаменти: якщо вишивали гроно винограду, то був присутній навіть блиск виноградин та тонесенькі вусики. Червоний та чорний кольори полюбляли і тут.

Луганська область‎

Сорочку, переважно полтавського типу, оздоблювали по нижньому краю плетеною «мережкою». Своєрідність вишивки закладена у багатоколірних орнаментах, виконаних дрібним хрестиком та півхрестиком, іноді грубою ниткою. Домінують геометричні та рослинно-геометричні візерунки. Тут сміливо поєднували червоний колір з блакитним.

Львівська область‎

У цьому регіоні люблять поєднувати одразу по кілька різних візерунків. На білому полотні розливаються геометричні орнаменти, які творять невимушений легкий вигляд одягу. Аби вишиті елементи виділялись та ставали об’ємними – між візерунками залишають чисте полотно.

Миколаївська область‎

Сорочки різного крою мали різноманітні горловини — з вузьким або широким коміром-стійкою, з викінченням стійки призбираною шлярочкою, з викладеним комірцем та інші. Своєрідність вишиванкам надавав чотирикутний виріз навколо шиї та рукави, який шили прямими з вільним викінченням, без зборок у зап'ясті. Барви — червона, чорна та іноді сіра, сіро-блакитна.

Одеська область‎

Традиційні одеські сорочки з пухликами шили з білої бавовняної тканини. Пухлик — це збирана тканина на рукаві трохи нижче плеча. Саме пухлик додає рукавам пишності та об'єму. Стоячий широкий комір густо збирали у дрібні «зморшки», які оторочували тоненьким рубчиком. Верхній край рукавів призбирували, а нижню вишивали геометрично-рослинним візерунком у техніці хрестика. Основними кольорами були переважно червоний, чорний, синій та жовтий. Вузенькою смужкою обробляли краї рукавів.

Полтавська область‎

Традиційна вишита сорочка на Полтавщині зазвичай була вишита білими нитками у техніці гладі. Дуже рідко вишивали сірими або ж червоними нитками. Візерунки обшивали чорними або ж кольоровими смугами.

Рівненська область‎

На лляному білому полотні також основною була біла нитка візерунку. Сорочка майже не мала різноманітних доповнень та кольорових прикрас.

Сумська область‎

Сусідня з Полтавщиною Сумщина дуже перегукувались – тут теж вишивали білими нитками, обробляючи краї орнаментів чорним.

Тернопільська область‎

Виразний рельєфний візерунок – такими були вишиванки у Тернопільській області. Орнаменти вишивали бавовняними нитками згущеними стібками. Кольоровими бавовняними нитками обводили певні візерунки уздовж усього рукава сорочки. Особливо відомими є вишиванки з міста Борщів. Вони вирізняються густо вишитими рукавами, які зазвичай вишиті чорним кольором. Тут його пов’язують з чорними сторінками історії краю – на нього часто нападали турки та татари.

Харківська область‎

Багатобарвну сорочку цих регіонів вишивали товстою ниткою, завдяки чому орнамент набуває рельєфності. Особливістю вишиванок є поліхромні візерунки, виконані напівхрестиком або хрестиком. Конкретної гами кольорів чи притаманного лише цьому регіону візерунку годі й шукати.

Херсонська область‎

Сорочки пишно вишивали рослинним орнаментом у червно-чорних тонах.

Хмельницька область‎

Грубою ниткою у техніці хрестика вишивали сорочки на Хмельниччині. Домінуючим кольором був чорний, і зовсім рідко його поєднували з вкрапленням червоного або вишневого.

Черкаська область‎

Геометричні та рослинні мотиви на вишиванках виконували червоною ниткою.

Чернівецька область‎

Вишиванка має пишно вишиті рукави з характерними косими смугами. Також використовували техніку гладі, дрібного хрестика та крученого шва. Орнаменти наносили переважно чорними та бордовими нитками, які добре виділялись на тлі барвистого вбрання. Дехто вишивав шовковими нитками. Для оздоблення брали бісер, срібні і золоті нитки, шовк, вовну та блискітки. Також тут вишивали особливо заквітчані сорочки.

Чернігівська область‎

У регіоні полюбляли «побавитись» над гарною сорочкою, тож вишивали дуже дрібними стібками, що додавало вишиванці надзвичайного вигляду. Візерунок виконували білими нитками з кольоровими елементами, орнамент мав рослинний або ж абстрактний вигляд. Тут також традиційною є і вишиванка з бісером.

Безперервний конвеєр моральних калік. Кого ми виховуємо?

MetodRDA — Sat, 01 Aug 2015 07:34:55 GMT

Батьківське виховання – це мало не найважливіша з усіх складових особистості будь-якої людини. Діти бачать – діти роблять. Вони вбирають усе як губка. На жаль, іноді батьківський приклад має згубний вплив на особистість дитини. Звідки беруться слиньки, егоїсти, невротики, скнари або моральні виродки? Хоч як би грубо це звучало, але всі вони родом з дитинства. Що випромінюєш, те й породжуєш. Усі проблеми зароджуються в дитинстві. Це логічний процес, схожий на конвеєр. Що треба зробити, щоб зупинити безперервний конвеєр моральних калік?

Ця стаття професійного психолога якщо не припинить цей деструктивний процес, то точно змусить усіх батьків задуматися над тим, кого вони виховують.

От не знаю, це особисто мені так «щастить» чи справді мало не в половини дітей, яких до психолога направляють лікарі чи педагоги з підозрою на різні розлади (саме так до мене приходить більшість клієнтів), діагноз один: дорослі, які оточують дитину, – ідіоти.

Випадок № 1. 4-річний хлопчик поводиться агресивно, кидається на інших дітей на майданчику й ображає молодшу сестричку. Вже через 10 хвилин спілкування з його мамою та вітчимом усе стає очевидно. У родині навіть дорослі не знають слів «вибачте», «будь ласка» і «дякую». У них прийнято спілкуватися за допомогою крику одне на одного і погроз «зараз як вріжу». Найніжніше, що при мені сказали дитині: «Замовкни, дурню!». І взагалі, вітчиму дитини (старіючому гопнику, якому за паспортом за 40, а за розумом – років 13-14) здається, що навчити малюка на будь-які слова бабусі відповідати: «Помовч, стара!» – дотепний жарт. Загалом, немає у хлопчика жодних розладів, просто на батьків схожий.

Випадок № 2. 6-річна дівчинка Саша говорить про себе в чоловічому роді і намагається всіх переконати, що вона хлопчик Саня. Розлад гендерної ідентифікації? Та ні. Просто тато з мамою хотіли другого сина і з дитинства втовкмачують доньці, як шкода, що вона не народилася хлопчиком. На будь-який прояв слабкості кажуть: «Що ти як дівчисько ?!» (альо, гараж, ваша дитина взагалі-то і є дівчисько!). А прохання купити гарненькі черевички сприймають як ознаку, що дочка виросте повією, – це слово вона вже добре знає . Зі старшим братом дівчинки при цьому носяться як з писаною торбою: він же хлопчик. У Саші, певна річ, два виходи: або навіки визнати себе людиною другого сорту, або намагатися хоч якось стати людиною першого сорту. Вона вибрала останній варіант. І це абсолютно нормально для людини зі здоровою психікою.

Випадок № 3. Першокласник постійно намагається лізти до інших дітей в труси, прилаштовується ззаду, імітуючи статевий акт, і вмовляє дівчаток станцювати стриптиз. Тривогу забили батьки дівчинки, до якої він чіплявся. Підвищений інтерес до цієї теми в такому ранньому віці може бути симптомом кількох проблем. Або дитину розбещували, або у неї серйозний гормональний збій, або деякі проблеми з корою головного мозку. Однак з’ясовується, що просто тато дитини вважає абсолютно нормальним у присутності сина дивитися еротичні фільми: «А що? Він же маленький, не розуміє нічого. А якщо і розуміє – нехай мужиком росте, ги-ги-ги ».

Випадок № 4. 10-річна дівчинка буквально ненавидить усіх хлопчиків. На сусіда по парті, який сказав, що вона гарна, налетіла фурією і розбила йому ніс. З’ясовуємо, що вся ситуація виникла через маму дівчинки. Це мати-одиначка. Жінка з бурхливим, але не дуже щасливим особистим життям. Величезна кількість «нових татусів», деякі з яких не протрималися й трьох місяців (а один із них дівчинку ще й бив), і «ми з нею як подружки, я їй усе-усе розповідаю». Тобто мама зробила дочку конфіденткою. Дитина з раннього дитинства в курсі, в кого з маминих дядьків проблеми з потенцією, у кого – ревнива дружина, підстерігає маму на роботі біля прохідної, хто «жмот, навіть каблучку не купив», від кого вона зробила три аборти і так далі. Мама щиро вважає, що готує дівчинку до дорослого життя. Дівчинка вважає, що доросле життя – це тільки нескінченні розбирання з чиїмись дружинами, аборти і в домовині все це бачила (і її в цьому випадку складно не зрозуміти).

Випадок № 5. 10-річний хлопчик. Рідкісний випадок. Дитину привела мама із закликом: «Зробіть що-небудь! Він дратує батька». Узагалі, пошук «чарівної кнопки», на яку можна натиснути, щоб дитина стала зручною – улюбленою тема батьків, які приводять дітей. Загалом, ситуація майже класична: тато час від часу знаходить нову любов і йде до неї, потім мама відвойовує його назад борщами. Деякий час у сім’ї ідилія, а потім усе повторюється. Пізніше дитина взагалі «все псує» – ставиться до тата як до тата, а не як до східного падишаха. Нещодавно – подумати тільки! – попросив батька, який страждав від похмілля, допомогти йому розв’язати задачу. То батько вдарив так хлопчика, що він відлетів до стіни. Відповідь: «Краще, блін, татові випишіть цілющих пенделів!» Скажете, це не вписується в рамки професійної етики, але це мало не головне, що в такому випадку спадає на думку.
Усі описані випадки сталися буквально за останній місяць. Поки всі ці (і багато їм подібних) діти – лише нормальні малюки, яким не пощастило з родиною. Але пройде зовсім небагато часу – чужі діти, як відомо, ростуть дуже швидко, – і вони перетворяться на цілком дорослих, які калічитимуть уже наступне покоління малюків. І як зупинити цей конвеєр з виробництва моральних калік – я, на жаль, не знаю.

Дорогі батьки, неслухняні і нестерпні діти – це плід вашого виховання. Візьміть зрештою на себе відповідальність за майбутнє своєї дитини. Щоб виховати гідну людину, вам знадобиться лише більше любові, мудрості і терпіння.

Джерело: http://pedpresa.ua/

Як бути, якщо дитину відштовхнули однолітки

MetodRDA — Mon, 20 Jul 2015 13:28:13 GMT

Як бути, якщо дитину відштовхнули однолітки

Мабуть, у кожному класі знайдеться принаймні одна така дитина. Дитина, яку переслідують однолітки, дитина, яку вони сприймають як аутсайдера й викидають за межі групи. При цьому слід зазначити, що ізольованість, яка виникла в юному віці, небезпечна своїми наслідками в подальшому як у підлітковий період, так і в дорослому житті.

Але як це відбувається, чому серед безлічі дітей не хтось інший, а саме ця конкретна дитина стає вигнанцем?

Відповідно до недавнього дослідження, проведеного Кларком Маккоуном, співробітником Чиказького нейробіхевіорального центру, діти, яких відштовхнули їхні однолітки, мають серйозні проблеми зі спілкуванням. Ці проблеми головним чином проявляються у труднощах інтерпретації невербальних емоційних сигналів, що надходять від інших дітей їхнього віку.

На практиці це означає, що діти не сприймають, тобто не помічають, коли їх співрозмовник нервує або чимось схвильований, розчарований чи роздратований, не вміють інтерпретувати, наприклад, такий сигнал, як нервове постукування підбором черевика, й не здатні помічати емоційні потреби інших дітей.

Основні сфери, в яких такі діти мають проблеми, це:

зчитування невербальних сигналів;
інтерпретація їх соціального значення;
пошук і знаходження способів пом'якшення або розв'язання конфлікту.

Коли дитина має проблеми із соціальною взаємодією, формується ситуація, що є, власне, замкнутим колом. Дитину відштовхують, тому вона що не розуміє сигналів, що надходять від однолітків, а стаючи вигнанцем, не може більше практикувати свої соціальні навички, у результаті це призводить до того, що діти відштовхують її знову і знову.

На щастя, вистачить одного або двох друзів, щоб дитина могла придбати нові звички й навички розпізнавання сигналів, що виходять з її оточення. Батьки також можуть допомогти їй у цьому, до того ж значною мірою.

Як допомогти дитині, яку відштовхують однолітки?

Батькам важливо обговорювати зі своєю дитиною те, що відбувається в її шкільному чи дошкільному житті, і дивитись на ці ситуації під кутом можливих причин, чому інші діти можуть озброїтися проти неї. Часто замість того, щоб допомогти, батьки намагаються заспокоїти дитину, кажучи їй щось на зразок: «Інші діти просто не у змозі належним чином оцінити твою унікальність». Однак такий метод не допоможе вашій дитині освоїти потрібні компетентності й завоювати популярність серед однолітків.

Як тільки вам удасться ідентифікувати суть проблеми, необхідно приступити до того, щоб навчити дитину розуміти емоції інших дітей. Для цього корисно використовувати, наприклад,терапевтичні казки, що відображають емоційний стан дітей у різних ситуаціях, а також рольові ігри з обігруванням проблемних випадків.

Усілякі пропозиції батьків про способи поведінки дитини, які можуть допомогти їй налагодити відносини, повинні пропонуватись ними як варіанти, а не як необхідність чи, тим більше, вимога. Так, замість: «Ти повинна вибачитись перед Ганною за те, що забрала її книгу!» краще сказати: «Ти можеш вибачитись перед Ганною за те, що зробила. Тоді, звісно, їй стане легше, і вона буде цим задоволена».

Варто також подумати над тим, щоб відправити дитину в дитячий табір (але після того, коли вона набуде базові навички). Там вона зможе зав'язати нові дружні відносини, не затьмарені вигнанням. При цьому важливо відправити дитину туди, де вона не зможе зустрітися з тими дітьми, які знають її і свого часу вже зробили вигнанцем. Успішний соціальний виїзд дозволить вашій дитині в середовищі своїх однолітків набути таку довгоочікувану впевненість у собі.

Як зробити навчання дитини ефективним

MetodRDA — Mon, 20 Jul 2015 12:34:13 GMT

Як зробити навчання дитини ефективним

Шкільна освіта зосереджена на оволодінні гуманітарними й точними науками. На уроках дитина може дізнатись багато нового. Однак про те, як треба вчитись, як підвищувати ефективність навчання і зробити так, щоб усе було простіше й цікавіше, більш запам'ятовувалось і надовго зберігалось у пам'яті, швидше за все, дитина так і не дізнається. Принаймні не у школі.

Тому варто показати дитині, що велике значення має, коли вчитись, в яких умовах, що навчання під акомпанемент телевізора або гучної музики не буде ефективним і що перерви у вивченні нової інформації не менш важливі, ніж час підвищеної концентрації уваги. Але, як показує досвід, найбільш типова стратегія навчання полягає в багаторазовому читанні тексту, спробах запам'ятати його «слово у слово» без глибокого розуміння змісту, у вивченні великої кількості матеріалу за один раз, відсутності повторень і недостатній кількість сну – і це всього лише частина найтиповіших помилок.

То ж як, власне, має виглядати ефективне навчання?

По-перше, необхідно пояснити дитині, що навчання не є процесом відтворення, в якому мова йде тільки про те, щоби «вгризатись» у заданий матеріал. Як показують численні дослідження, чим більше ми вкладаємо у вивчення своєї уяви, чим більше почуттів та емоцій залучається до процесу запам'ятовування, тим ефективніше буде навчання. Участь у процесі навчання уяви призводить до того, що розум запам'ятовує інформацію у двох «кодах» – вербальному й візуальному (образному), що значно підвищує ймовірність запам'ятовування.

Як довів невролог Манфред Спітцер у своїй книзі «Як мозок учиться», надзвичайно важливим питанням є включення у процес навчання емоцій, що суперечить стереотипному поділу на інтелект та емоції і свідчить про їх синергію у процесі пізнання. «Найбільш тривало й міцно зберігається в пам'яті та інформація, яка була отримана в позитивному емоційному контексті», – стверджує вчений. У процесі запам'ятовування дуже корисним інструментом також є так званий ефект «стосовно мене». Він полягає в тому, що легкість запам'ятовування, а також міцність знань тим більше, чим більше засвоюваний матеріал стосується безпосередньо нас самих і нашого досвіду.

Крім активного, багатогранного підходу до навчання варто також познайомити дитину з перевіреними методами, які полегшують запам'ятовування. До них належать різного роду мнемотехніки й карти думок (інтелект-карти/діаграми зв'язків). Запам'ятовування матеріалу, особливо великого за обсягом, складного, який містить багато непов'язаної між собою інформації, може, з одного боку, бути важким і відбивати бажання навчатись, а з іншого – забирати багато часу. У таких випадках бажано застосовувати різні мнемотехніки, вони можуть не тільки прискорити засвоєння інформації, а й нададуть ключ, за допомогою якого дитина легше отримає доступ до інформації в той момент, коли це буде необхідно.

До найбільш відомих мнемотехнік належать:

метод ланцюжка асоціацій (метод асоціацій), який полягає у створенні історії, в якій слова, що вимагають запам'ятовування, є ключовими елементами сюжетної лінії;
метод перекриття, що полягає в запам'ятовуванні нової інформації на основі вже наявної;
метод місць (метод римської кімнати) – ще одна популярна мнемотехніка, яка, як свідчить легенда, застосовувалася ще у Стародавньому Римі; вона полягає у привласненні об'єктам, які підлягають запам’ятовуванню, окремих місць добре відомої вам кімнати;
метод рими – мнемотехніка, що припускає створення римованих пар слів або навіть невеликих віршів, що містять матеріал для запам'ятовування.

Карта думок (інтелект-карта) – це створена Баррі й Тоні Бьюзенами техніка альтернативного запису інформації, ще один спосіб засвоєння інформації, з яким варто ознайомити вашу дитину. За словами розробників, на відміну від традиційного способу запису – лінійного письма, яке активізує лише ліву півкулю мозку, створення інтелект-карт задіює також і праву півкулю та сприятиме синергічній спільній роботі їх обох, посилюючи ефективність запам'ятовування.

На жаль, як показує крива забування (крива Еббінгауза), уже через день забувається близько 50 % інформації, незалежно від того, якою мірою був засвоєний матеріал. Найбільш ефективним способом фіксування інформації є повтори, регулярність яких значною мірою збільшує шанси міцного запам'ятовування. Оптимально для найкращого запам'ятовування матеріалу повторювати його з такою частотою:

через 5-10 хвилин після завершення занять;
через годину;
через дві доби;
через тиждень;
через місяць;
через півроку.

Ефективне навчання – це не тільки студіювання книг і регулярне повторення матеріалу, а й чинники, які, здавалось би, не мають нічого спільного з навчанням. На продуктивну роботу мозку, як і всього організму, значний вплив мають правильно збалансована дієта й фізична активність. Для того щоб мозок функціонував добре, необхідно підтримувати різноманітність щоденного меню, щоб у ньому було достатньо цільних зернових продуктів, злаків, горіхів, свіжих фруктів і овочів, а також продуктів, багатих жирними кислотами омега-3, таких як лляне масло, лляне насіння, волоські горіхи або насіння іспанської шавлії.

«Ти є те, що ти їси», – казав Гіппократ. Зараз з'являється все більше досліджень, які однозначно вказують на пряму залежність між правильною роботою мозку й харчуванням. Наприклад, з досліджень, проведених в університеті Західного Лондона, видно, що склянка води натще прискорює роботу мозку на 14 %! У свою чергу, дослідження властивостей жирних кислот омега-3, проведені Лоуренсом Дж. Валлеєм, підтверджують їх позитивний вплив на когнітивні функції, включаючи пам'ять, концентрацію уваги, сприйняття й мову.

Фізична активність має таке ж велике значення для підтримки мозку у відмінній формі, як і дієта або інтелектуальна діяльність. Проведені в останні роки дослідження показують, що йога, біг, командні види спорту, аеробіка й навіть жонглювання мають позитивний вплив на головний мозок і сприяють гнучкості розуму. Наприклад, новітні дослідження Лаури Хаддок-Хейман з Іллінойського університету показали, що фізично треновані діти мали більш виражені волокнисті й компактні ділянки білої речовини мозку, ніж діти, які не були так фізично розвиненими. Це дуже важливо, тому що чим більш компактна біла речовина, тим більш ефективна дія нервових з'єднань, а значить, у свою чергу, це призводить до кращого процесу запам'ятовування та кращого функціонуванню уваги.

Навчання може бути для дитини приємним і в той же час ефективним – достатньо лише ознайомити її з деякими принципами, які допоможуть його оптимізувати. Варто також пам'ятати і про гігієну навчання, тобто про підготовку відповідного робочого місця, турботу про достатню кількість сну і правильне харчування, а також про необхідну кількість рухів – усе це повинно в порівняно короткий час принести несподівано позитивні результати.

Джерело: http://childdevelop.com.ua/

Встановлено, чому підліткам важко вчитися

MetodRDA — Fri, 03 Jul 2015 12:26:43 GMT

Встановлено, чому підліткам важко вчитися

Серед молодших дітей набагато більше відмінників, а старшим, щоб підкорити нові вершини знань, доводиться прикладати набагато більше зусиль, внаслідок чого вони частіше отримують нижчі оцінки.

Аналізуючи успішність школярів, вчені прийшли до висновку, що учням початкових класів навчання дається значно легше ніж старшокласникам.

Тривалий час вважалося, що причина цієї закономірності криється в різких психологічних змінах, що їх зазнають учні в перехідному віці. Щоб розвіяти всі міфи дослідники з університету Нью-Йорка вирішили розібратися, чи має така думка під собою об'єктивне фізіологічне підґрунтя.

У ході роботи науковці вивчали діяльність гіпокампу – ділянки головного мозку, що відповідає за пам'ять та довготривале зберігання інформації на лабораторних мишах. По результатах експериментів, було встановлено, що рецептори, які задіяні у процесах інтенсивного запам'ятовування, найбільш активні у дорослих гризунів, а також у малюків.

Натомість, у мишей, що досягли періоду статевого дозрівання, інтенсивність процесів запам’ятовування значно знижувалася. Крім того, було з’ясовано, що гормони, які викидаються в кров при стресі - стероїди - сприяють відновленню процесів запам’ятовування в особин перехідного віку. Разом з тим, на дорослих тварин вони мають протилежний ефект. Дехто купує стероїди отсюда, інші ж стараються уникати харчових добавок для підтримання здоров'я правильним раціоном харчування.

Врахувавши ці відкриття, дослідники зробили висновок, що стероїди здатні підвищити розумові здібності, але тільки у підлітків.

Джерело: Погляд

Канзаші - прикраси з історією

MetodRDA — Fri, 03 Jul 2015 12:19:45 GMT

Канзаші - прикраси з історією

Не дивлячись на більш ніж поважний вік, ці прикраси знайшли місце в сучасному гардеробі та стали улюбленцями багатьох дівчат по всьому світу. Можливо і вашими?

Канзаші (або в більш правильній транскрипції "кандзасі") (яп. 簪) - слово, яке в сучасному світі має два значення. На своїй батьківщині воно означає "жіноча прикраса для волосся, яку носять із кімоно". В Європі - "техніку рукоділля, засновану на складанні особливим чином шматочків тканини". І, не важко здогадатися, що друге безпосередньо походить від першого. Отже - сьогодні ми поговоримо про історію канзаші.

Перші японські зачіски з'явилися в період Дзьомон (від 13 000 до 300 років до н.е.). Тоді волосся скріплювали тонкими паличками, які встромляли в зачіску. Оскільки ніяких інших прикрас на шиї і зап'ястях японці не носили, шпильки для волосся були єдиним способом привнести у вигляд оригінальність і підкреслити багатство і знатність їх власника або власниці. Пізніше такі "шпильки" почали робити з кістки, черепахового панцира, металу, цінних порід дерева та ін.

Фото. Гравюра Цукіока Йосітосі "A young woman from Kansei period playing with her cat" (1888)

Не дивно, що такі шпильки почали позначати ієрогліфом "簪" - "канзаші". Він включає елемент "牙", що має значення "ікло", внизу ієрогліфа знаходиться елемент "曰" (проректи, говорити), що означало, як не важко здогадатися, "палички з кістки, які відображають вчинки та статус того, хто їх носить". Але поступово слово набуло іншого значення - "встромлений у волосся". І так почали називати будь-які прикраси або пристосування, що допомагають підтримувати зачіску.

А форма канзаші ставала все більш і більш різноманітною. У період Нара (710-794 рр. н.е.) японці привезли з Китаю різноманітні шпильки і гребені для волосся. З тієї пори знатні представники чоловічої статі користувалася шпильками зі слонової кістки, простолюдини - з дерева. Жінки носили особливої форми роздвоєні на кінці шпильки, а також металеві шпильки, що утримують волосся над чолом (прообраз сучасний обідків).

Потім одні з них входили в моду, інші, навпаки, виходили, але з тих пір всілякі гребені, шпильки стали незмінним атрибутом гардеробу будь-якої жінки. Їх виготовляли зі срібла, олова, латуні і навіть платини, прикрашали коштовностями й інкрустували.

Найбільшого розквіту мистецтво канзаші досягло в другій половині періоду Едо (XVIII - початку XIX ст). З'являються будь-які різновиди канзаші (кандзасі): тама-канзаші - "прикраса-кулька", шпилька, прикрашена кулею з корала, нефриту, агату або кістки; біра - прикраси зі срібла у вигляді птахів або метеликів, прикрашені звисаючими ланцюжками; біра-біра - підвіски для зачіски у формі віяла зі звисаючими металевими смужками (біра-біра особливої форми носили принцеси), йосітьо - роздвоєні плоскі шпильки, виготовлені з черепашачого панцира, заміжні жінки носили одну йосітьо на скроні, гейші - дві і більше йосітьо, але теж на скронях.

І звичайно ж цумамі-канзаші. Останні являли собою складні, багатоярусні аплікації і навіть гірлянди з квітів, листя і метеликів. І все це було виконано з шовку.

Фото. Гравюра Утагава Тоекуні (1786 - 1865).

Головна відмінність цумамі-канзаші від інших видів прикрас як раз і полягає в складній і кропіткій техніці їх виготовлення. Для цього шовк нарізали маленькими клаптиками, які потім особливим чином защипували спеціальним пінцетом (зазвичай з бамбука) в трикутні пелюстки, з яких збирали композиції.

Для виробництва цумамі-канзаші зазвичай використовували натуральний шовк ручної вичинки хабутає (яп. 羽二重), який привозили з Китаю. Причому майстер фарбував його в необхідні кольори і відтінки самостійно, використовуючи натуральні барвники.

Також широко використовувалася техніка мідзухікі (яп. 水引). Це декоративні вузли та елементи, які плелися зі смуг шовкової тканини, а також - з міцних ниток, міцної тонкої мотузки, смуг або навіть спресованих паперових шнурків, зроблених з традиційного японського паперу васі.

Таким чином майстри отримували з шовку композиції, в яких без зусиль можна було впізнати різноманітні "живі" квіти - нарциси, троянди, іриси, хризантеми, іпомеї, гвоздики, квітки сакури або персика, осіннє листя і соснові голки ... І обов'язково - метелики і бабки.

Через те, що з таких от "пелюсток" найчастіше роблять квіти, цумамі-кандзаші також називають хана-кандзаші (яп. 花簪) або "квіткові кандзаші". Часто такі прикраси виготовляли самі майко. Але поступово з'являлися і професійні майстерні, в яких і донині японки можуть замовити цумамі-канзаші для своїх дочок. Адже крім учениць гейш, ці прикраси надягають всі дівчатка трьох і п'яти років на свято Сіті-го-сан, а також молоді дівчата на заходи, де передбачається з'явитися в кімоно.

Але якщо для дівчаток канзаші - це просто прикраси, то для учениць гейш це, як і раніше, статусна річ. Так початківці майко носять прикраси з численними спадаючими гірляндами, які звисають прямо на обличчя.

Крім того цумамі-кандзаші у майко завжди приурочені до пори року, причому кожному з 28 сезонів традиційного японського календаря відповідає певний колір і певна квітка.

Так у березні прийнято носити прикраси жовтого кольору, а основні символи цього місяця - нарциси, квіти персика, півонії і метелики. Символ червня - плакуча верба (вона ж і символ самих гейш), тому червневі прикраси зазвичай зеленого кольору, що імітують гілки верби, зазвичай їх прикрашають квітами гвоздики і гортензії. А ось вересневі цумамі-кандзаші зазвичай виконують у вигляді червоних і білих хризантем - символу розпалу осені.

Не дивно, що таке незвичайне мистецтво набуло популярності і в інших частинах світу. Звичайно, європейці не так уважні до деталей і символів - вони оцінили швидше тонкість і вишуканість техніки, що дозволяє перетворити прості клапті шовку або атласні стрічки в надзвичайної краси квіткові композиції.

Поступово з зачісок канзаші стали елементами декору одягу, біжутерії, різноманітних аксесуарів, дизайну інтер'єру. Їх використовують для прикраси трикотажу та дитячого одягу, сумочок і косметичок, прихватів для штор і декоративних подушок, шкатулок, рамок і фотоальбомів.

Шовковими квіточками прикрашають кольє і сережки, підвіски для мобільних телефонів і браслети.

Та й форми канзаші з традиційних квітів і метеликів стали куди більш різноманітними - тут і корони, і сніжинки, і герої мультиків, і цілі скульптури, зібрані з різнокольорових шовкових пелюсток.

Давайте просто помилуємося всією цією шовковою красою і гідно оцінимо майстерність її авторів.

Інтер'єр та декор

Педагогіка Монтессорі

MetodRDA — Wed, 01 Apr 2015 05:48:06 GMT

Під педагогікою Монтессорі розуміється розроблена доктором Марією Монтессорі система навчання дітей (початок впровадження в практику – 1906), а також філософія навчання в школах і дитячих садах . Педагогіка Монтессорі ґрунтується на відкритому викладанні, в протилежність закритому, наприклад, фронтальному викладанню. Ця педагогіка, на відміну від педагогіки ідеологічної, може бути названа експериментальною, в тому сенсі, що власні спостереження дитини ведуть до вибору підходящих дидактичних прийомів стосовно до даної дитини і даної ситуації. Суть педагогіки Монтессорі полягає в девізі: «Допоможи мені зробити самому».

Філософія

Педагогіка Монтессорі часто характеризуються як педагогічний метод, при якому дитина та її індивідуальність, є наріжним каменем. Монтессорі вірила в самоцінність кожної дитини. У педагогіці Монтессорі не застосовуються порівняння і вимірювання за існуючими загальними мірками. Замість цього діти вчаться вільно, без примусу, зовнішнього втручання і критики. Марія Монтессорі була переконана в тому, що як заохочення, так і покарання шкідливі для внутрішньої орієнтації людини і що люди повинні вчитися дотримуючись власної мотивації . В першу чергу тому, що прагнення брати участь у житті дорослих органічно властиве природі підростаючого.

Педагогіка Монтессорі зосереджується на потребах, здібностях і обдарованості кожної окремої дитини. Діти вчаться найкраще, коли вони можуть самі визначати свій ритм і спосіб навчання. Тому Монтессорі-педагоги заохочують дітей самим управляти вибором темпу, теми та закріплення вивченого.

Лейтмотив методу Монтессорі полягає в підтримці природної радості дитини від вчення. За Монтессорі ця радість вчитися – одна з головних особливостей підростаючої людини взагалі. Підтримуючи це почуття і керуючи їм у дусі поваги, педагог сприяє розвитку цілісної і врівноваженої особистості .

Діти, які навчаються у власному ритмі і відповідно до власних інтересів, здобувають упевненість у власних силах і засвоюють вивчене найбільш ефективним чином.

Самостійність підкріплюється завданнями з практичного життя (тобто такими, які знаходять безпосереднє застосування в повсякденній практиці). Монтессорі-дитсадок вчить (в першу чергу через наслідування) таким речам, як самостійно одягатися, митися, накривати стіл і т.д. Навчання за Монтессорі в школі залишає великий простір для роботи в групах. Діти можуть вибирати, з ким вони бажають спільно працювати і над чим. При цьому групова робота ставить акцент на особистості учня як керівника свого інтелектуального розвитку.

Для Марії Монтессорі має першорядне значення дати дитині можливість розвивати своє чуттєве сприйняття в підготовленій обстановці, що відповідає її психологічним потребам. При цьому особливо важливо, щоб вчителі і себе самих сприймали як таких, що навчаються, враховували власний ритм кожної дитини, старалися зрозуміти дитину в її індивідуальності і розпізнати, що в даний момент її займає. Наприклад, може трапиться, що дитина використовує спеціальний математичний матеріал не для заняття математикою, а для вимірювання або будує з нього машини і т.п. І в цьому випадку керівник повинен прийняти такий розвиток.

Принципи педагогіки Монтессорі

За Марії Монтессорі процес розвитку дитячої особистості підрозділяється на три фази:

– перша стадія дитинства (0 – 6 років)
– друга стадія дитинства (6 – 12 років)
– юність (12 – 18 років).

Кожна з цих стадій являє собою виразний самостійний відрізок розвитку.

Фаза першій стадії дитинства (0 – 6 років) – найважливіший час життя, оскільки саме в цей час формуються особистість і здібності дитини. Монтессорі розуміє перші шість років життя як другу ембріональну фазу росту, в яку розвиваються дух і душа дитини. У той час як доросла людина фільтрує своє сприйняття, дитина вбирає в себе навколишнє середовище і вона стає частиною його особистості.

Другу стадію дитинства Монтессорі визначає як фазу лабільності. В ході свого розвитку дитина проходить так звані “чутливі” або “сенситивні” періоди. У такі періоди дитина особливо чутлива до певних подразників з боку навколишнього середовища, наприклад, що стосується розвитку рухів, мови або соціальних аспектів. Якщо протягом фази чутливості дитина знайде заняття, яке відповідає її потребам, вона стане здатною до глибокої концентрації . У продовження такої фази дитина не дозволяє себе відволікти іншими подразникам – вона проходить процес осягнення, який, згідно Монтессорі, захоплює не тільки його інтелектуальну сторону, але і весь особистісний розвиток . Для цього процесу Монтессорі вживає термін “нормалізація”.

Вирішальним для розвитку педагогіки Монтессорі та відповідних матеріалів є наступне спостереження: одна з найважливіших фаз чутливості кожної дитини це фаза “вдосконалення почуттів”. Кожна дитина має природне прагненням все помацати, понюхати, скуштувати на смак. З цього спостереження Монтессорі робить висновок, що доступ до інтелекту дитини веде не через абстракцію, а принципово через його органи почуттів. Відчувати і пізнавати стають в ході процесу навчання єдиним цілим. У цих положеннях Монтессорі зазнала впливу навчань Жана Ітар та Едуарда Сегена.

Ґрунтуючись на викладених результатах, Монтессорі розробила свій навчальний матеріал, орієнтований виключно на чуттєві сприйняття дитини. Так, її математичний матеріал дозволяє дитині, відчуваючи в руці одну намистину і блок з тисячі намистин, отримати уявлення про числа один і тисяча задовго до того, як вона буде здатна на абстрактне уявлення про числа.

Заповіді Марії Монтессорі

– Ніколи не чіпай дитини, поки вона сама до тебе не звернеться (в будь-якій формі).
– Ніколи не говори погано про дитину, ні при ній, ні без неї.
– Концентруйся на розвитку хорошого в дитині, так що в підсумку поганому буде залишатися все менше і менше місця.
– Будь активний у підготовці середовища. Допомагай дитині встановлювати конструктивну взаємодію з ним. Показуй місце кожного розвивального матеріалу і правильні способи роботи з ним.
– Будь готовий відгукнутися на заклик дитини, яка потребує тебе, завжди прислухайся і відповідай дитині, яка звертається до тебе.
– Поважай дитину, яка зробила помилку і зможе зараз або трохи пізніше виправити її, але негайно твердо зупиняй будь-яке некоректне використання матеріалу і будь-яку дію, яка загрожує безпеці самої дитини або інших дітей,чи його розвитку.
– Ніколи не клич її і не примушуй до інших активних дій.
– Допомагай тим, хто шукає роботу і не може вибрати її.
– Будь невпинним, повторюючи дитині презентації, від яких вона раніше відмовлялась, допомагаючи дитині освоювати раніше неосвоєні, долати недосконалість. Роби це, наповнюючи навколишній світ турботою, стриманістю і тишею, милосердям і любов’ю. – Зроби свою готовність допомогти очевидною для дитини, яка перебуває в пошуку, і непомітною для тієї дитини, яка вже все знайшла.
– Завжди в поводженні з дитиною використовуй кращі манери і пропонуй їй найкраще в тобі і найкраще з того, що є в твоєму розпорядженні.

Підготовлене середовище

Підготовлене середовище – найважливіший елемент педагогіки Монтессорі. Без неї вона не може функціонувати як система. Підготовлене середовище дає дитині можливість поступово, крок за кроком звільнятися від опіки дорослого, ставати від неї незалежним. Тому навколишнє середовище дитини, по Монтессорі, їй повинно відповідати. Так, обладнання в будинку дитини або школі має відповідати зростанню і пропорціям дитини відповідного віку. Діти повинні мати можливість самостійно переставляти столи і стільці. Їм має бути дана можливість, самостійно вибирати місце для занять. Переставлення стільців з місця на місце, яктй виробляє шум, Монтессорі розглядає як вправу моторики. Вони повинні навчитися переставляти предмети по можливості тихо, щоб не заважати іншим. Оточення естетичне і елегантне, в будинках дитини використовується крихкий фарфор. Діти повинні навчитися впевненості у поводженні з крихкими предметами і усвідомлювати їх цінність. Матеріал знаходиться у вільному доступі, на рівні очей дитини. Це носить характер заклику до дії. Кожен вид матеріалу має бути тільки в одному екземплярі. Це повинно навчити дитину соціальній поведінці щодо інших дітей, враховувати їхні потреби. Про своє оточення діти піклуються самі. У цьому вони набувають навичок незалежності від дорослих.

Роль дорослого в педагогіці Монтессорі

З моменту свого народження дитина прагне до свободи і незалежності від дорослого. Монтессорі описує цей процес як біологічний принцип людського життя. Подібно до того, як тіло дитини розвиває свої здібності і дає їй свободу рухів, так само і дух дитини виконаний голодом до вчення і до духовної автономії.

У цьому процесі дорослий може стати союзником дитини і створити для неї оточення, яке відповідає її потребам і прагненню до пізнання. Саморозуміння дорослого в педагогіці Монтессорі – це роль помічника, що згладжує для дитини шлях до самостійності відповідно до принципу “Допоможи мені зробити самому”. Процес навчання і пізнання відбувається в дитині, дитина – сам свій учитель. Дорослий повинен навчитися вести дитину до вчення, щоб потім самоусунутися і залишатися в ролі спостерігача, супроводжуючого процес пізнання у дітей.

Оскільки кожна дитина проходить фази чутливості індивідуально, навчальні плани в будинку дитини або школі повинні бути індивідуально орієнтовані. Учитель володіє технікою розпізнавання фаз чутливості і здатний вести дитину до діяльності, яка активувала б його інтерес. В принципі, однак, дитині повинна бути дана свобода самому вибирати, з чим вона хоче працювати.

Роль вихователя

Відносно того, що повинен робити вихователь, полягає перша педагогічна вимога. Це не вимога, щось певне робити, але вимога, чогось визначеного не робити, а саме, категоричний заклик не заважати процесу саморозвитку. Це вимога випливає принаймні з тієї тези, що батьки – не творці дитини, що дитина, як вище вже говорилося, сама виконроб свого розвитку; батьки – помічники на цьому будівництві і повинні задовольнятися цією роллю. З цього випливає і все розуміння виховання, що лежить в основі педагогіки Монтессорі, яке вона розуміє як “допомогу в саморозвитку дитини від моменту її народження”. Монтессорі очікує від дорослого “внутрішнього перефокусування”, яке веде до того, що дорослий в спілкуванні з дитиною думає не про себе, а про дитину і його майбутнє.

Етика у класі: про що треба знати вчителю

MetodRDA — Sat, 28 Mar 2015 17:02:28 GMT

Етика у класі: про що треба знати вчителю

Етика та мораль часто асоціюються з релігійним вихованням, однак школи також можуть давати учням важливі уроки осмислення етичної поведінки.

«Існує великий страх, що так чи інакше викладання етики у школі сформує в дітей якусь певну релігійну точку зору, – каже доктор філософіє зі США Брюс Вайнштейн. – І все-ж таки у школі просто неможливо не вчити етики».

Вайнштейн веде щотижневу колонку у виданні «BusinessWeek.com» і нещодавно випустив популярну книгу «Чи буде це вважатись обманом, якщо мене не впіймають?». Він стверджує, що якщо школа прийняла певний кодекс поведінки, то вона обов’язково буде навчати етики.

За словами Вайнштейна, існують п’ять основних принципів етики, які є спільними для всіх релігій:

не нашкодь;
зроби краще;
поважай інших;
будь справедливим;
будь люблячим.

Ці цінності в різних частинах світу визначаються по-різному, але при цьому всі вони є міжкультурними та очікуваними в існуючих групах людей. Тому, як стверджує Вайнштейн, етичні цінності повинні виходити за межі стін храмів і викладатись у школах, а також повноправно існувати в сім’ях.

Доктор Ларрі Хінмен, професор філософії і директор Інституту цінностей при університеті Сан-Дієго (США), пояснює, що у світському контексті поняття етики має відношення до всього, що мають люди з позиції людства.

«Питання, з якими ми зараз маємо справу, не полягають у тому, наскільки добре нам жити в нашій групі, а в тому, як наша група може добре жити та взаємодіяти з іншими групами в усьому світі, – каже Хінмен. – Ми повинні приділити багато часу тому, щоб уважно слухати, що кажуть інші люди про свої цінності, а не тільки робити свої припущення про них. Чим більше ми у змозі побачити точок дотику, тим більше шансів побудувати сильне суспільство й сильний світ».

За словами Вайнштейна, сьогодні, щоби знайти для себе етичний посібник, діти звертаються до культури, але багато дорослих не подають їм належний приклад. І це стосується не тільки політиків і бізнесменів, чиї неправомірні дії іноді шкодять сучасній економіці. Діти спостерігають навіть за поведінкою відомих спортсменів. «Спортсмени накачують себе стероїдами, й діти думають про себе: якщо ці люди можуть вийти сухими з води, чому ж тоді не можна мені?», – каже він.

Вайншетйн також акцентує увагу на звіті 2008 року, що був опублікований Інститутом етики Джозефсона, в якому йшлося про те, що з більш ніж 30000 опитаних старшокласників близько 65% визнали, що колись обманювали. «Школи повинні вчити етики, – наполягає Вайнштейн, – інакше етичні стандарти будуть установлювати такі аферисти, як Бернард Медофф (якого прирекли на 150 років ув’язнення за створену ним найкрупнішу в історії фінансову піраміду)».

Хінмен також стурбований обманом і шахрайством – особливо шкодою від обману серед учнів і студентів. Він каже: «Дуже часто студенти думають, що якщо ніхто не постраждає, то в чому ж тоді шкода від обману?». Але Хінмен роз’яснює: якщо хтось обманює, він створює нерівні умови. І якби всі в певній ситуації обманули один одного, ми би повернулись до первинних параметрів, тому що ніхто не отримав би жодних переваг.

«Я відчуваю моральну відповідальність та обов’язок перед учнями, які притримуються правил, щоби переконатися, що всі знаходяться в рівних умовах, – каже Хінмен. – Ці обставини не стільки в тому, щоб розпізнати обманщиків, скільки в тому, щоби поважати людей, які грають за правилами і яким в якійсь мірі я зобов’язаний».

У стратегії, що передбачає акцент на винагороді за правильну поведінку, а не на покаранні за погану поведінку, довга історія в освітньому русі Character Education Movement (CEM), яке почалося ще близько трьох десятиліть тому. Кеті Ланг, старший науковий співробітник Дослідницького центру етики (ERC) у Вашингтоні, округ Колумбія, каже, що рух було створено з метою заохочення викладання у школах базових цінностей.

«Тоді було поставлено запитання: чи можна навчити цінностей, не викладаючи при цьому основи релігії. Це була спроба показати, наскільки важливо вчити правильних речей у класах більшості шкіл». Рух CEM розглядає різноманітні способи викладання теми цінностей, часто включаючи рольове моделювання й використовуючи різни освітні моделі. «У більшості шкіл, наприклад, є таке поняття, як «студент місяця», – каже Ланг. – Вони шукають способи виявити, визнати та заохотити учнів, які уособлюють собою ті цінності, які школа намагається просувати».

Хінмен і Вайнштейн пропонують такі поради про те, як навчати дітей і молодих людей («молодих дорослих») етичної поведінки.

Не нашкодь

Намагайтесь не ображати людей і не завдавати їм біль. Вайнштейн каже, що бувають ситуації, в яких завдавання шкоди іншій людині іноді неминуче, наприклад, при розриві стосунків або звільненні з роботи, при цьому важливо максимально мінімізувати цей біль. Необхідно сказати рівно стільки, скільки буде достатньо, щоби прояснити точку зору, й не казати нічого, що буде зайвим, що може образити людину. Хінмен, у свою чергу, нагадує нам також про те, що важливо не бути образливим у відношенні до людей, які не вписуються в «мейнстрім», студент це, який є гомосексуалістом, чи дитина з обмеженими фізичними можливостями. Тому для цих людей фактори ризику різко підсилюються, і справжньою необхідністю є прояви доброти (а не жорстокості).

Зроби краще

Вайнштейн каже, що дуже важливо допомагати людям, але при цьому чітко розуміти різницю між справжньою допомогою й завдаванням людині шкоди. Якщо ви вчитель, дайте тільки той обсяг домашнього завдання, який буде дійсно корисним. Якщо у вашому класі з’явився новий учень, прийміть його привітно, хай він відчує себе бажаним. Якщо ви бачите когось кому потрібна допомога, протягніть йому руку. Скажіть що-небудь добре. Хай дякуючи вам люди подумають про себе позитивно. Беріть участь у створенні суспільства, члени якого будуть довіряти один одному. Хінмен підкреслює, що якщо у вашому суспільстві не буде довіри, люди не стануть ризикувати й відкривати себе такими, якими вони є насправді.

Поважай інших

Вайнштейн пояснює, що ми проявляємо повагу до людини тоді, коли кажемо їй правду, коли дотримуємось своїх обіцянок й не слухаємо й, тим більше, не розповсюджуємо про неї неправдиві чутки. Якщо хтось довірить вам секрет чи таємницю, нікому її не розкривайте. Хінмен акцентує увагу на цінності вчителя, який поважає своїх учнів. Не ставтесь до дитини зверхньо чи із презирством. Не розтрощуйте її дух. Також Хінмен нагадує, що однією з основних задач школи є створення суспільства з різноманітними розкритими та заохоченими талантами. При цьому однією з основних цінностей, за словами Хінмена, є повага – повага один до одного й повага особистих рис кожного.

Будь справедливим

«Справедливість – це те, як ми караємо людей», – каже Вайнштейн. На карайте їх надто суворо, тому що ви емоційні. Переконайтеся, що ваше покарання відповідає «злочину». Також справедливість – це й те, як ми розподіляємо ресурси та увагу. Не виділяйте серед своїх учнів фаворитів. Не давайте одним більше, а іншим менше. Урешті, Вайнштейн каже, що справедливість – це ще й бажання, й готовність перетворити несправедливу ситуацію на справедливу. Якщо хтось з учителів вербально ображає учня, то етичний учитель обов’язково зверне на це увагу. Якщо учня хтось залякує, етичний учитель обов’язково втрутиться та заступиться.

Будь люблячим

«Так, це може виходити за рамки ваших функціональних обов’язків, – підкреслює Вайнштейн, – але навіть простий лист, що прийшов на електронну пошту, може продемонструвати дитині вашу турботу про неї та співчуття».

За матеріалами education.com