"Довгими щирими сими словами
до людей промовлятиму я ..."
Леся Українка
Мета: Поповнити знання учнів про життя славетної поетеси Лесі Українки, її творчість, ознайомити із сторінками життя, пов’язаного із Кременеччиною. Сприяти духовному розвиткові особистості, розвивати в учнів високі моральні і загальнолюдські риси.
Зал святково прибраний. Портрет Л.Українки, прикрашений вишитим рушником, на столику квіти.
Учитель: Українська земля має своїх визнаних світом геніїв, які оспівували красу рідного краю, чарівність українського слова, боролися за вічне буття. Сьогодні наш вечір присвячений видатній українській поетесі Лесі Українці.
Як ви думаєте, чому саме в цей зимовий час ми зустрічаємося з Лесею Українкою?
Бо вона народилася 25 лютого 1871 року.
1884 року геніальна у своїй прозорливості мати Ольга Петрівна Косач (Олена Пчілка) поєднала з іменем України творчу долю 13-річної доньки Лариси Петрівни Косач, і, щоб одразу зрозуміти, що то пише українка, дала їй усім відомий псевдонім Леся Українка.
Звучить музика (1 концерт Шопена), виходить Леся Українка.
На шлях я вийшла ранньою весною
І тихий спів несміло заспівала.
А хто стрічався на шляху зі мною,
Того я щирим серденьком вітала.
Самій не довго збитися з путі
Та трудно з неї збитись у гурті...
Чи тільки терни на шляху знайду,
Чи стріну, може, де і квіт барвистий?
Чи до мети я певної дійду?
Чи без пори скінчу свій шлях тернистий?
Бажаю так скінчити я свій шлях,
Як починала – з співом на устах
Ведучий: Люди, як зорі, полишають свій слід у свідомості майбутніх поколінь, особливо люди талановиті. Мовби крізь серпанок легендарності проступає до нас образ поетеси, образ ніжний і чистий. Інколи – веселий, частіше – в задумі чи смутку. Кожним словом, променем думки, кожним болем своїм живе в душі нашого народу людина, що ім'я їй – Леся Українка.
Ведуча: Хто ж така, ця безсмертна жінка з Волині?
Ведучий: Лариса Петрівна Косач. Окраса і гордість української нації, одна з основоположників нової української літератури.
Ведуча: Геніальна поетеса і драматург.
Ведучий: Талановитий прозаїк і перекладач.
Ведуча: Учений-літературознавець і фольклорист-етнограф.
Ведучий: Публіцист, педагог, видавець, журналіст, поліглот (знала до 10 мов), громадський діяч.
Ведуча: Просто жінка. Котра багато страждала, уміла кохати і хотіла бути потрібною.
Ведучий: Щоб зрозуміти цю виняткову, незвичайну навіть серед рівних їй за геніальністю постать помандруємо сьогодні численними дорогами, що простелились перед Лесею в усі кінці світу, вслухаємось в її завжди живі поезії, і нехай на їхній голос озветься наша душа.
(Звучить тиха музика)
Читець: Леся виростала в гарній великій родині – мала три сестри і два брати. Мати і батько походили з давніх родів Драгоманових і Косачів. Мудра мама Ольга Петрівна шукала українські книжки, сама перекладала, писала вірші, намагалася оточити дітей народними звичаями. Діти змалку одягалися в народне вбрання, товаришували з ровесниками, з ранку до вечора бігали з ними босі по зарошених волинських луках.
Леся дуже гарно вишивала, допомагала мамі й бабусі. «Золоті руки» – казали про неї в сім'ї. Мамі, татові, сестричкам часто дарувала серветки, сорочки, рушники.
Леся в 4 роки вже добре читала, а в 5 років написала досить змістовного листа своєму дядькові. Вона навчалася вдома разом з братом Михайлом, і, за свідченням матері, навіть краще розуміла грецьку і латинську мови, ніж Михась.
Ведуча: Народилася Лариса Петрівна Косач 25 лютого 1871 року в м. Звягелі, тепер Новоград-Волинський. Потім сім'я Косачів переїхала на Волинь. Любила вона Луцьк стародавній із старезними замками, любила весняну повінь на Стиру. І миле її серцю Колодяжне. Дуже захоплювалася народними казками, піснями, легендами. Із задоволенням брала участь у дитячих хороводах, любила дивитись святкування Івана Купала, Різдва.
Пісня
Ведучий: Дуже рано Ольга Петрівна Косач, яка мала літературний псевдонім Олена Пчілка, заохочувала своїх дітей до літературної діяльності. Перший літературний твір Лесі, вірш «Надія», був написаний, коли їй ішов 9 рік. Він присвячений Лесиній тітці Олені, яку царизм заслав в Сибір на довгі роки.
Вірш "Надія"
Ведуча: Взимку 1881 р. у сильний мороз Леся пішла на річку подивитись, як святять воду. Із захопленням спостерігала за освяченням, слухала пісні. Стояла, не відчуваючи тріскучого морозу. Леся простудилася і тяжко захворіла. Спочатку боліла нога, пізніше рука. Лікували домашніми засобами від ревматизму. Але київський хірург визначив тяжкий діагноз: туберкульоз кісток. З того часу датується початок Лесиної «тридцятилітньої війни» з хворобою, вона багато пише, і в усіх її поезіях ми відчуваємо незламність духу.
Вірш "Як я люблю оці години праці"
Ведучий: Широкий світ захоплень. Серед них чільне місце посідає музика. На думку сестри Ольги, Леся могла б стати не тільки першокласною піаністкою, а й композитором, бо в музиці виливала всю свою душу. І гра її була прекрасною.
Ведуча: "Як Леся грала, – згадувала сестра, – то ми всі сиділи тихесенько і слухали – не могли наслухатися її музики". Любила твори М.Лисенка, Ф.Шопена, Л.Бетховена. Відчуття мелодії, гармонії звуків переливалося в її літературні твори.
(Гра на фортепіано)
Ведучий: 1893 рік. У Львові вийшла перша поетична книжка поетеси «На крилах пісень», яка засвідчила прихід в літературу нової сили.
Вірш "Сльози перли"
Ведуча: То був час не лише невгамовної праці, крилатих злетів і буйних сподівань, це одночасно й роки важких страждань молодої дівчини. Тільки крізь шибку вікна вона бачила, як змінюються пори року – розвиваються бруньки на гілках дерев, обсипається цвіт яблуні, опадає пожовкле листя...
Пісня "Стояла я і слухала весну"
Ведучий: Та не вдалося хворобі зламати надлюдську волю поетеси, не вдалося заволодіти її душею і розумом. Найкращими хвилинами життя поетеси був час її творчої праці.
Як я люблю оці години праці,
Коли усе навколо затиха
Під владою чаруючої ночі,
І тільки я одна неподоланна
Врочистую одправу починаю
Перед моїм незримим олтарем.
Ведуча: Життя стрімко йшло вперед. Леся почувала себе дуже зле. Необхідно було лікувати загострену недугу. Починали боліти легені. Лікарі радили теплий клімат. Почалися мандри світом... Болгарія, Італія, Швейцарія, Прага.
Ведучий: Героїзм, з яким поетеса переборювала свої муки, непримиренність до угодства й компромісів робили Лесю Українку наймужнішою серед численних тогочасних поетів.
Ведуча: Все життя вона була борцем, бійцем, воїном, що начертав на своєму щиті слова "умру – не здамся" і проголосив серед стогонів і зойків різного роду нитиків "Gontra. Spem. Spero!"
Вірш.
Ведучий: Життя краяло поетесу глибоко і дошкульно. Калинова сопілка ридала потоками сліз нестримних, раптових, що рвались з глибини самого серця. Та вона вміла стримувати «хвилю ридання гарячу», стискати серце лещатами залізної волі і в палких мріях творити бойову пісню. Це був дужий месник, сповнений гніву і ненависті борець, зброєю якого було Слово.
Звучить флейта.
Леся Українка:
Нехай!
Я знаю все, проклята я навіки,
Бо я любить не вмію ворогів.
О, кожний тихий усміх Фарисея
Для мене гірш від скорпіона злого.
Мені бридка не так сама отрута,
Як все оте гнучке, підступне тіло.
Я вся тремчу, коли його побачу,
В моїх очах я бачу зброї полиск,
В моїх речах я чую зброї брязкіт...
Ведуча: Це рядки із драми "Одержима", котру створила Леся Українка за одну жахливу ніч при постелі вмираючого друга Сергія Мержинського, якого кохала великою і чистою любов'ю.
Леся Українка: "Признаюсь вам, що я її в таку ніч писала, після якої, певне, буду довго жити, коли вже тоді жива осталась. І навіть писала, не перетравивши туги, а в самому її апогею. Якби мене спитав, як я з того всього жива вийшла, то я б теж могла відповісти: "Я з того створила драму".
Ведучий: Жорстока доля рано забрала кохану людину. Муки і страждання супроводжували це справжнє, чисте кохання, високий злет її душі.
Хотіла б я тебе, мов плющ, обняти
Так міцно, щільно і закрить од світла,
Я не боюсь тобі життя одняти,
Ти будеш, мов руїна, листом вкрита,-
Плющ їй дає життя, він обіймає,
Боронить від негоди стіну голу,
Але й руїна стало так тримає
Товариша, аби не впав додолу.
Їм добре так удвох, – як нам з тобою –
А прийде час розсипатись руїні, –
Нехай вона плюща сховає під собою.
Навіщо здався плющ у самотині?
Хіба на те, аби валятись долі
Пораненим, пошарпаним, без сили,
Чи з розпачу повитись на тополі
І статися для неї гірш могили ?
Ведуча: З постаттю Лесі Українки пов'язана і Кременеччина. (Розповідь учителя).
Ведучий: В останні роки Леся працює, ніби поспішаючи. Вона пише за 10 днів безсмертну "Лісову пісню" – перлину її творчості. "Це була солодка мука горіння при високій напрузі, що не могла вночі спати, а вдень їсти, – писала до сестри Ольги. Це - пісня, ніжна, як голос сопілки, пісня волинського лісу, пісня-дивосвіт".
(Уривок з "Лісової пісні")
Ведуча: Хіба жила на світі ще така жінка, в серці якої поєдналися б така мужність, така геніальність, такий вогонь і розум, така пристрасна любов і така відданість народові та батьківщині? Ні, другої такої на світі не було.
Ведучий:
Кажуть: ти не вмирала ніколи,
Кажуть: ти, наче пісня, живеш.
Ніби юність ясна, смаглочола,
По країні в майбутнє ідеш.
Ведуча: 1 серпня 1913 року в невеличкому гірському курорті Сурамі відходила у вічність велика поетеса і найвидатніша дочка України, згасала на любих руках матері:
Поети тяжко помирають,
Але ж безсмертність тоді,
Коли талант, мов ключ від раю,
У часі топлять, як в воді...
Ведучий: Рано обірвалася її пісня, її спів. Сорокадворічною пішла вона з життя, пішла незламна духом. Поховали Лесю на Байковому кладовищі. Поряд з батьком та братом Михайлом.
Ведуча: Ми прощаємось з Лесею Українкою, її віршами. Сподіваємось, краплина почутого ввіллється до ваших сердець.
