Загальні фактори впливу на фізичне здоров’я дітей
Має місце дуже багато чинників, кожний з яких впливає на стан здоров’я дитини зокрема:
- генетична спадковість, «подарована» попередніми поколіннями родичів. Найчастіше ми стикаємось із тим, що лежить на поверхні, наприклад, це проблеми із зором(короткозорість і т.і.);
- обставини зачаття дитини її батьками та обставини її виношування (ранній або пізній токсикози, зриви вагітності), фізичні або психічні травми вагітної матері тощо);
- пологи - своєчасні або передчасні, природні або штучні (кесаревий розтин). Також надзвичайно важливими є кваліфіковані, не травмуючі дії акушерів;
- середовище, в якому дитина перебуває у перші дні, місяці, роки - пологовий будинок, сім’я, дитячий садок, школа;
- рівень культури батьків щодо здоров’я власних дітей, на жаль, в середньому, низький,
- окремим чинником вимушений виділити переважно несприятливе екологічне оточення, в якому зростають діти. По-перше, це наслідки Чорнобильської катастрофи 1986р., що вплинули на їх здоров’я через батьків або безпосередньо (питна вода, їжа, повітря, радіаційний фон). По-друге, в окремих місцевостях (наприклад, Кривий Ріг Дніпропетровської області) рівень промислового екологічного забруднення зашкалює багато років. По-третє, сумнівна якість питної води, яка поступає з кранів водопроводів і, можливо, окремих колонок, колодязів та бюветів.
Далі, продукти харчування, що продаються. Будемо відверті, ми не знаємо, в якій мірі шкідливий кожен з цих продуктів, містячи наслідки сучасної хімічної промисловості: нітрати, консерванти, підсилювачі смаку тощо. Окремо – генно-модифіковані продукти.
Також повітря, яке у містах або біля автомобільних трас інших населених пунктів насичено вихлопами СО від автомобілів;
- сумно, але наступним чинником вимушений визначити низький професіоналізм дитячих лікарів та взагалі втрачене з часів розпаду Радянського Союзу патронажне спостереження за дитиною від її народження, з одного боку, та недолугі спроби введення сімейних лікарів, з іншого.
Знайти лікаря, що своєчасно поставить правильний діагноз – проблема; призначити правильне лікування ( а не насичувати організм дитини продуктами нафтохімічної промисловості з численних аптек) – проблема.
Взагалі, маємо на даний час не систему охорони здоров’я, а так звану «експериментальну медицину»: над кожним хворим лікарі експериментують, випробовуючи ліки, які можливо, заблокують прояви хвороби. В результаті ці прояви, нібито, зникають, а причини хвороби залишаються. Тому не дивно, що в цьому медичному безладі майже «месією» видається харківський дитячий лікар Є. Комаровський.
- окремим чинником варто визначити прогресуючу гіподинамію значної частини дітей, особливо шкільного віку і особливо у містах. Все частіше вдома замість рухливих ігор – телевізор, музичний центр, комп’ютер, мобільний гаджет;
- негативний вплив на організм дитини електромагнітного випромінювання від різноманітних пристроїв сучасної радіоелектроніки, якими буквально насичений простір кожної квартири, кожного міста – мобільні пристрої, комп’ютери, телевізори, СВЧ-пічки, з одного боку, та потужні ретранслятори зв’язку, високовольтні лінії електропередачі, з іншого.
У результаті взаємодії вищезазначених факторів школа отримує більше половини дітей з різноманітними патологіями вже з шести-семирічного віку. На жаль, значна частина несприятливих факторів знаходиться за межами шкільного впливу. Маю великі сумніви у тому, що шкільне середовище може поліпшити ту чи іншу складову фізичного здоров’я своїх учнів. Але впевнений, що принаймні не погіршити їх здоров’я під час перебування у школі вона зобов’язана.
Надалі пропоную зафіксувати найбільш вразливі шкільні ситуації (з позицій здоров’я школярів) та визначити відповідні здоров’язберігаючі технології навчання.
Як у школі зберігати здоров’я учнів
Спочатку про певні стандартні речі.
1. Висота парт та стільців відповідно до зросту дітей зменшує ризики таких викривлень хребта як кіфоз та лордоз, а ризик виникнення сколіозу мінімізується правильною осанкою сидіння за партою, за чим повинен слідкувати вчитель. Дуже бажано забезпечити виконання домашніх завдань у школі, щоб учень щоденно не тягав (як правило, на одному і тому ж плечі) важкі книжки з дому та додому, а вони зберігалися у школі на індивідуальній полиці у шафі.
Парти та стільці повинні бути одномісні з регулюванням по висоті; а оскільки діти ростуть не рівномірно, регулювати їх висоту потрібно не тільки з 1 вересня, а протягом навчального року.
Окрема проблема – висота парт та стільців у предметних кабінетах, яку доводиться виставляти під зріст старших учнів.
2. Освітлення класів та предметних кабінетів для збереження зору повинно бути максимально природним (через вікна). Відповідно для цього сонячне світло не повинно закриватись кронами дерев та навколишніми будинками, вікна повинні бути чистими, штори та жалюзі – регулювати світлові потоки у яскраво сонячні дні.
Штучне освітлення, у свою чергу, має забезпечувати не тільки нормальну письмову роботу учнів на їх партах, але і ефективну підсвітку шкільної дошки. Крім того, якість ламп та світильників повинна мінімізувати мигтіння та дзижчання (вплив на зір, слух та нервову систему).
3. Температура повітря у приміщеннях повинна бути в діапазоні комфорту (180-220), кисневий режим забезпечуватися провітрюванням. У теплу пору навчального року (травень та вересень) таку температуру вдається забезпечувати досить просто, в тому числі, правильною конструкцією будинку школи.
Значно складніше у прохолодні або зимові періоди року, коли приміщення потребують як опалення, так і провітрювання. Зрозуміло, що при перепадах зовнішньої температури потрібно регулювати і подачу тепла до приміщень. Крім того, шкільні педагоги в контакті з батьками зобов’язані забезпечити відповідний сезону та умовам опалення стиль одягу учнів.
Окреме питання – кількість учнів в класі. На жаль, в окремих школах спальних районів великих міст число дітей, навіть у початкових класах – до 40, створює несприятливі температурно-кисневі умови життєдіяльності учнів.
4. Учні занадто багато часу проводять на уроках сидячи. Тому надзвичайно важливо хоча б частково компенсувати це сидіння за рахунок:
- фізкультпауз під час уроків;
- динамічних перерв ( а не підготовки до наступного уроку або перегляду смартфону);
- насичених уроків фізкультури;
- прогулянок з рухливими іграми під час перебування учнів у групах продовженого дня;
- наявності у школі певної кількості спортивних секцій та музично-театральних гуртків;
Окремо про уроки фізкультури. Потрібно запобігати обом крайнощам:
а) про всяк випадок половину класу взагалі садити на лави – «як би чого не вийшло», а оцінку з фізкультури потім ставити за поведінку;
б) «тупо» навантажувати нормативами усіх учнів, допущених медиками до уроків фізкультури, не враховуючи їх стан здоров’я на даний момент.
І окремо про батьків: у певної їх частини доводиться кожного року «вичавлювати» довідки з поліклініки про групу здоров’я дитини, ніби самих батьків ризики на уроках фізкультури менше хвилюють, ніж учителів. Тому раджу наказом по школі «тимчасово» відносити таких учнів до «звільнених» або «підготовчої групи», про що повідомити батьків (під розпис).
5. Здорове та смачне харчування. Розумію, як забезпечити його за кошти батьків, але тоді вартість обіду буде не 6-8 гривень, а значно більша. Крім того, різними способами необхідно, скажімо так, нейтралізувати робітників харчоблоку у їхніх спробах відокремити для інших потреб частину продуктів (сирих та готових). Окремо – забезпечити харчоблок гарячою водою, посудом, справним технологічним обладнанням, миючими засобами тощо. І звичайно, з допомогою медсестри та інспектора з харчування уникнути використання недоброякісних продуктів.
Дуже уважними вимушені бути класні керівники до тих продуктів, які діти самі приносять з собою для харчування, особливо кремових солодощів, м’ясних продуктів, піци. Так само – до продуктів, якими батьки забезпечують святкові столи у класах: хто, де і коли ці продукти купував, як виготовляв, невідомо.
6. Медичний пункт та контроль здоров’я учнів. Там, де діти, може відбуватись багато чого. Наприклад, дитина може впасти, збігаючи по сходах, або просунути пальці у двері, що зачиняються. Двоє хлопців – друзів у розпачі суперечки можуть побитися, а ще хтось почне демонструвати дівчатам класу спортивний «екстрим».
Але, мабуть, головне – надання першої допомоги при травмах, шлунково-кишкових розладах, наступах хронічних захворювань (наприклад, цукровий діабет). Однак для цього у школі повинна завжди перебувати досвідчена медсестра, у наявності мають бути медикаменти, шприци та перев’язувальний матеріал.
Між іншим, медпункт – зручне місце отримати звільнення від уроку не тільки фізкультури, але й математики під час контрольної роботи.
7. Нейтралізація негативних звичок підліткового середовища. Звичайно, саме сім’я, у першу чергу, виховує власних дітей, в тому числі, мінімізує або нейтралізує вплив негативних звичок, які впливають на стан здоров’я дитини: паління цигарок, вживання алкогольних напоїв, а ще найгірше – речовин наркотичної дії.
Зі свого боку, школа має право (і повинна!) володіти інформацією про ознаки тих чи інших шкідливих звичок та знати все необхідне про своїх учнів, щоб впливати на ситуацію, принаймні у стінах школи.
Особисто я з повагою відношусь до керівників шкіл, які спромоглися встановити беззаперечний режим суворої заборони («табу») шкідливих звичок, порушення якого відразу встановлюється і карається. З іншого боку, школа повинна бути привабливою для учнів та їхніх батьків, щоб вони мали мотивацію у ній (і тільки у ній) вчитись. Щоб цінності перебування у цій школі перемагали підліткове бажання «бути дорослим», «виділятися сміливістю» , нехай напівкримінальною. А іноді щоб позитивні шкільні цінності перемагали вже сформовані звички асоціальної сім’ї дитини.
Актуально: вищезазначені шкільні здоров’язберігаючі умови перебування учнів у школі окрім розумної небайдужості персоналу, потребують суттєвих інвестицій коштами та матеріальними цінностями. Де їх брати конкретній школі, не скажу. Знаю, що у столиці їх привносять батьки – інші джерела практично відсутні.
Фактори впливу на психічне здоров’я дітей у школі.
Нервова система дитини формується різними чинниками задовго до шкільного віку. Школа приймає дитину, якою вона є; надалі мало б мати місце взаємне пристосування . Але це в ідеалі. За дуже незначним виключенням приватних та поодиноких бюджетних шкіл, саме дитина з допомогою батьків вимушена пристосовуватись до школи, яка вона є.
Можливі фактори негативного впливу шкільного середовища:
- психологічно дитина не готова до того «натаскування», яке пропонують підручники, шкільна програма.
По-перше, українська початкова школа, на відміну від європейської, по-суті навчальних вимог не гуманна до своїх учнів. Замість того, щоб у першу чергу соціалізуючи дітей у колективі класу, обережно розвивати їх природні здібності, поступово втягувати їх у ігровій формі до читання, письма, арифметики, учителі ще за середньовічною пруською системою примушують вчитися.
По-друге, нерідко батьки занадто рано віддають власну дитину до школи; тїй би ще бавитися на килимку. Або абсолютно нормальну дитину з амбітних батьківських міркувань прилаштовують до елітної фізико-математичної школи з «супер-пупер» вимогами;
- дитина з високим рівнем егоцентризму викликає відторгнення інших дітей класу. Позитиву можна досягнути тільки спільними зусиллями вчителя, батьків, кваліфікованого психолога;
- аналогічне відторгнення може мати місце для дитини з особливими потребами (дитячий церебральний параліч, цукровий діабет, слуховий апарат, легкі форми психічних розладів тощо). В такому випадку адаптація дитини до соціуму однолітків, пристосування до вимог загальношкільних програм потребує не тільки додаткової особи на уроках - асистента вчителя, але і постійної уваги вчителя, класного керівника, медпрацівника, психолога при їх співпраці, порозумінні з батьками дитини;
- «біла ворона» в колективі – так буває. Наприклад, дитина виховувалася раніше , до школи, у камерному суперінтелігентному середовищі, а потім зустрілася в класі з реальними проявами боротьби за лідерство або взагалі відвертим хамством. Дитина не сприймає таке оточення, відчужується від нього, їй важко «бути своєю».
Вбачаю два основних варіанти. Перший – поступово знизити планку вихованості дитини, пристосувати її до колективу класу. Другий – перевести її до іншого класу або іншої школи, де їй буде комфортніше.
Дуже обережно пропоную третій варіант – залишитись «не такою як всі», поступово вибороти на це право у лідерів класу або самій спробувати стати лідером.
У будь-якому випадку не можна допускати, щоб емоції дітей переросли в поведінкову агресію, а ще гірше у процес цілеспрямованого насильства;
- наступний можливий фактор впливу на психіку дитини, це випадковий непрофесійний вчитель, який багато чого не розуміє (вікових особливостей дитини, моральних засад педагога, потенційного щастя стати духовним наставником) і спричиняє потужний дискомфорт у дитини;
- полярність доходів сімей однокласників може викликати небажані емоції, провокувати ту чи іншу захисну реакцію. Тому школі потрібно нівелювати статки батьків на своїй території.
Важливими способами протидії вищезазначеним факторам впливу на психіку дитини вбачаю також наступне.
1. «Педагогізація» батьків, залучення їх до співпраці.
2. Формування адміністрацією школи клімату чесної, неупередженої оцінки кожному прояву дитячої агресії.
3. Цілеспрямоване навчання учителів, класних керівників, вихователів груп продовженого дня теорії та практиці «безпечної школи», «школи без насильства».
4. Залучення учнів старших класів до соціального волонтерства, охорони шкільного порядку, шкільної медіації (примирення).
5. Піднесення значимості «білих ворон» у колективі через їх залучення та подальші досягнення у спорті, творчій діяльності.
6. Нейтралізація «шкідливого» контенту Інтернету принаймні на шкільній території
Юрій Шукевич, Голова ГО « Асоціація керівників шкіл м. Києва», директор Фінансового ліцею
