СПІЛКУВАННЯ 

Зі свого багаторічного досвіду ми знаємо, що учням властиво поєднувати непоєднуване – любити свою школу, учителів і майже ненавидіти шкільні уроки. Чому так? Тому, що школа є найкращим для цього віку місцем спілкування, у тому числі й з учителями. Школярі завше готові з ранку до вечора організовувати та проводити різні шкільні чи класні заходи, бути їхніми глядачами тощо. Їхній настрій псується лише з моменту, коли звучить дзвінок на урок, бо там на них чекає НАУКА. Хочемо ми чи ні, а у своїй місії школа не може обмежитись лише організацією спілкування школярів, їхнім залученням лише до культурно-спортивної сфери діяльності. Питання засвоєння основ наук та формування наукової компетентності випускників не може виноситись за дужки головного завдання школи. 

Найвища цінність сучасної школи в тім, що вона береться за щоденну допомогу кожному учневі навчатись у тій мірі, на яку він здатен, і весь час піднімає планку його індивідуальної спроможності. Цим сучасна школа принципово відрізняється від радянської, яка була готова просто за так не ставити «двійок», тільки б учень зростав слухняною істотою. Іншими словами, актуальним стає вміння ЛЮБИТИ учнів, а не формувати їх під ідеологічні. У свою чергу випускники полюблять державу, якщо та поставить себе ГІДНИМ чином, тобто буде боронити ті цінності, котрі людей роблять людьми, як їх і вчать у школі. Коли у спілкування вчителів з учнями на основі поваги та любові органічно вплітається науковий зміст, навчальний процес на такій «заквасці» й робить ту школу, яку учні люблять не тільки як таку, а й за навчання в ній. І школа стає ефективним суспільним механізмом. 

ПОСІБНИК 

Одним з практичних засобів життєвої реалізації цієї лінії може бути спільна робота класу та вчителя по формуванню учнівського конспекту як ефективного підручного ПОСІБНИКА. Не мова про конспект уроку самого вчителя. Він нікого не повинен хвилювати, окрім самого вчителя. Можливо, найкращий варіант – це коли його на паперовому носії і зовсім немає. Схоже, що саме за таких підходів і формуються умови для проявів головного в учителеві – творчості. Тієї творчості, що заради дітей. Головне, щоб конспект був у голові вчителя. І такий, що не просто копіює підручник, а несе в собі ті ДОДАТКИ, що роблять навчання адаптованим до реалій даної клас-команди учнів на чолі зі своїм тренером – учителем фізики чи географії тощо. Це ті прагнення небайдужої учительської душі, що здатні привнести живий дух в академічну НАУКОВІСТЬ, так притаманну будь-якому підручнику. 

Мається на увазі не саме намагання зробити предмет чи тему цікавими, що завжди є доречним. Головне - це включити за будь-якої абстрактної теми УЯВУ дитини, щоб не залишатись на позиції простих вимог: «Це треба ЗАПАМ'ЯТАТИ!». Хоча зрозуміло, що повного розуміння програмного матеріалу учнями не досягти без деякої роботи їхньої простої дзеркальної пам'яті. Але ми і не підемо далі формального навчання без нашого вміння подати життєву сутність теми, користуючись лише стандартною науковою лексикою. Її вкрай важливо доповнювати таким звучанням, котре здатне відкрити УЯВУ дитини як істоти, наділеної інтелектом, тобто здатністю побачити те, чого поруч зовсім і немає. 

Якщо відразу кидатись вирішувати навчальну задачу лише наглядною демонстрацією всього і вся, то не багато отримаємо у плані майбутньої освіченості школяра. Розвинути інтелект - це навчити його «бачити» невидиме. Важливо, щоб учитель постарався пояснити, що це власне таке, як, скажімо, диференціал чи логарифм, пропорція чи факторіал у математиці, швидкість чи прискорення у фізиці і т.д. Адже все, що ми вивчаємо, йде з надр життя і тільки. І не достатньо просто грамотно озвучити формулювання наукових характеристик і правильно записати відповідні формули чи інші кліше. А далі мовляв: «Ваша задача все це вивчити». 

Навпаки в роботі зі школярами як з істотами, що являють найбільшу цінність планети, треба діяти десь так, як мати, любляча тітонька чи бабуся відносяться до малечі. Їх треба пестити. І нам ще пощастило, що необхідність пестити в пелюшках уже не лягає на наші плечі. Нам довірили ІНТЕЛЕКТ дитини. Може, це і складніше, але вже набагато привабливіше, і ми отримуємо можливість виглядати значно імпозантніше за тих, кому доводиться оперувати з горщиком чи памперсами. 

Але ж як часто ми, учителі, боїмося виразити свою любов до дітей. Чому? Та щось заважає. А може, і не потрібно шукати оте, що заважає, щоб потім з ним боротися, а просто спробувати так прямо і заявити дітям свого класу: «Я вас люблю!». Уже починаючи з того, що ви за долею МОЇ. Адже так складно не любити своє. А далі сказати: «І саме з причин цієї любові я разом з вами буду формувати конспект уроку не стільки заради вивчення фізики, скільки щоб через фізику приготувати і вас, і себе до успішного життя. Адже тільки за наявності останнього люди купаються у взаємній любові». До того ж: «Неможливо полюбити одного (одну), доки не полюбиш усіх», - читаємо у Еріха Фрома, якого весь світ перевидає десятиліттями поспіль. То, може, почнемо не з понеділка, а вже зараз і з усіх наших учнів? Дивись, і нас торкнеться подих взаємної любові! 

Володимир Бєлий 

За матеріалами: education-ua.org