Мета: розкрити глибинну сутність учительської праці, виховувати любов і повагу до вчителя, відповідальне ставлення до навчальної діяльності, прагнення удосконалювати культуру розумової праці; формувати поняття шкільної етики.
Форма проведення: етична бесіда.
Обладнання: аудіозапис пісні «Вчителька» П. Майбороди, вірші про вчителів, квіти.
Зміст
І. Організаційний момент
ІІ. Повідомлення теми й мети. Робота над темою
Класний керівник:
- Ми живемо за часів, коли освіта, професійні навички відіграють велику роль у долі людини. Постійне накопичення знань – не примха, не гонитва за зовнішньою ерудицією й освіченістю, це необхідність, продиктована укладом нашого життя, рівнем розвитку науки й техніки, прагненням до всебічного гармонійного розвитку кожної особистості. Багато дітей думають, що за людину все робитимуть напівавтомати, роботи, комп’ютери, інша новітня техніка. Та вони глибоко помиляються. Сьогодні як ніколи важливі не лише глибокі знання, а й загальна культура людини, її інтелігентність, духовність, моральна відповідальність за те, з якою метою використовуватимуться досягнення науки й техніки.
Бесіда
Класний керівник:
- Пофантазуйте, якою б ви хотіли бачити школу майбутнього?
- Який би вигляд мали підручники, зошити, посібники?
- Хто проводив би уроки?
- Чи можна вчитися лише з допомогою комп’ютера? Чи може він замінити вчителя на уроці?
- Чому ніколи не зможе навчити дітей комп’ютер?
Учні розповідають про школу майбутнього і в ході бесіди роблять висновок, що ніякий електронний новітній прилад не замінить учителя, бо хоч і зможе дати знання, але не зможе навчити любові, добру, чесності, порядності, шляхетності. Машина не може жаліти, співчувати; вона позбавлена емоцій, вона не має характеру. А все це дуже важливо для дітей. Машина ніколи не зможе замінити людину. І школа буде доти існувати, допоки будуть дітей навчати вчителі.
Учень читає спогади І. Цюпи про школу.
Школо, школо! Дорога ти оселе моя! Ти гориш урочистими вогнями, вікна розчинені навстіж. Тиха, літня ніч засвітила в небі зоряні люстри, немовби заради нашого свята, розсипала в кущах бузку місячні сміхи. Осокори стоять за вікнами і, немов чубаті хлопці, заглядають в наш актовий зал, про щось перешіптуються з грайливим вітром. Звуки вальсу линуть ніби з самого неба й несуть тебе легко і плавно. І вже здається, що ти немов лебідка з білокрилої зграї.
Невже й справді із наших білих школярських фартушків виросли крила? Куди, в які краї вони понесуть нас? Де зупинять свій шалений лет? ( І. Цюпа)
Класний керівник:
- А куди ж занесли крила школярських фартушків ваших батьків? Ким вони стали, яку професію обрали?
Учні коротко розповідають про професії своїх батьків.
Класний керівник:
- А чи хтось із ваших батьків обрав професію вчителя?
- Чи хтось із вас мріє стати вчителем? Чому?
Калейдоскоп спогадів
Учні напередодні отримали завдання записати спогади своїх батьків про вчителів. Діти зачитують свої роботи. Учитель знайомить їх із спогадами про свою першу вчительку українського письменника І. Чендея.
ПЕРША ВЧИТЕЛЬКА
Як перша велика і чиста любов, моя перша вчителька живе завжди молодою і весняно прекрасною, щедрою…
Вона вчила мене впродовж трьох літ. Я дякую саме їй першим пробудженим інтересом до всього прекрасного в казці і пісні, до скарбів духовних нашого народу.
Було перед Різдвом.
Наша вчителька була в тім настрої, коли сама людина стає як свято – піднесеною та врочистою. Всім легко було на уроках: вчителька про щось радісне нам розповідала, а потім просила хлопців поколядувати.
Хлопці зібралися гуртком. Проспівали першу, другу колядку, в класі ставало якось незвично, небуденно. Бо в самих колядках повідалося про все, що міг витворити народний талант в думці й турботі, аби земля родила щедро, аби сади рясніли густо, аби хліви з худобицею були повні, аби зелене вино саджене наливалося соком сонячним…
Коли хлопці відспівували колядок, вчителька сиділа мовчки, задумана. І в класі було тихо, так тихо. Вона піднялася, пройшлася поміж лавиць й спершу поволі, ніби все збирала думки, почала говорити нам про народні звичаї і красу в них, про багатство вигадки й велику чистоту. Вона повідала нам про пісні і казки, про чудодійні чари рідної мови і всього, що є рідним і прекрасним на батьківській землі. Ми слухали захоплено, і нам було вже жаль того, хто рідну землю любити не навчився, у кого не серце, а камінь до пісні і казки, хто знехтував і забув мову дідів і прадідів, кого понесло по чужих холодних світах… Ніхто цікавішої бесіди в той день з нами провести не міг.
Все нами приймалося таким, яким подавала його наша вчителька, відкриваючи цілий світ великого й світлого. І ми вже гордилися своїм рідним краєм, чули себе такими багатими, такими багатими… ( За І. Чендеєм)
Бесіда за змістом
Класний керівник:
- Який загальний настрій цих спогадів?
- На яких спогадах акцентує увагу письменник?
- Чому навчала дітей учителька?
- Який основний урок виніс письменник з її розповідей?
Учні:
- Автор з теплотою, любов’ю і ніжністю згадує свою першу вчительку. Його спогади сонячні й світлі.
- Письменник згадує не зовнішність учительки, а її внутрішнє духовне багатство, непорушність переконань, віру в добро.
- Саме вчителька навчила своїх учнів любити рідну мову і відчувати кровний зв’язок із нею, шанувати традиції рідного народу, любити рідну землю і весь великий світ.
- Основний урок – це розуміння життя, добра й зла в ньому, це народна мораль і мудрість, на якій повинна виховуватись дитина.
Словесний портрет
Учні отримують завдання скласти словесний портрет свого учителя, зосередившись не на описі зовнішності, а на тих якостях, які йому притаманні, на тому, якій життєвій мудрості він навчає: «Мій учитель…»
Бесіда
Класний керівник:
- Колись найвищою похвалою вважалася похвала учителя. А чи важливо для вас, коли хвалить саме учитель? Що це для вас значить?
- Чим можна заслужити похвалу учителя?
- Чим ви можете принести щастя своєму учителю?
Учні:
- Для нас похвала учителя – найвища.
- Похвалу учителя можна заслужити сумлінним навчанням, старанністю, чемною поведінкою.
- А ще вчитель похвалить, коли ти здійсниш справжній вчинок, гідний звання людини.
Поради учням
- Поважай, шануй учителя.
- Учитель віддає свою енергію, свій розум і талант, своє життя в ім’я великої мети. В ім’я того, щоб ти став справжнім громадянином і патріотом, людиною з благородною душею, неспокійним серцем, ясним розумом, чистою совістю, золотими руками.
- Учитель творить Людину.
- Доклади зусиль і стань людиною.
- Цим ти принесеш учителю найбільше щастя.
Робота над притчею В. Сухомлинського
ЧЕРЕЗ ШІСТДЕСЯТ РОКІВ
Під гіллястою липою сидів Старий Учитель, записував до школи дітей. На зеленій галявині було тихо. Новачки ніяковіли, чувся стриманий шепіт батьків.
До Вчителя підійшов сивий дідусь. Учитель пильно глянув йому в очі. Він упізнав свого першого учня. Шістдесят років тому під цією ж липою він записував його до школи.
- Остапе, це ти?- стиха питає Учитель.
- Я, Вчителю… Привів онука… малого Остапа.
Старий Учитель і його перший учень обнялися й поцілувалися. Остап зітхнув і тихо мовить:
- Роки йдуть, учителю.
Старий Учитель заплакав. Задумливий, схвильований, з тремтячими сльозинками в очах, він довго сидів мовчки, дивився на маленького Остапка.
Над гіллястою липою синіло літнє небо, в квітках хмелю гуділи бджоли, на далекому обрії тремтів синій ліс – як і шістдесят років тому.
- А тепер, мої любі учні, - промовив Старий Учитель рівним, трохи схвильованим голосом, - хто ж мені скаже, для чого людині треба вчитися?
Першим підніс руку дідусь Остап. Підніс і зніяковів…
Бесіда за змістом
Класний керівник:
- Чим вразила вас ця притча?
- Які почуття вона у вас викликала?
- Про що примушує задуматись цей твір?
Учні:
- Притча вражає своєю душевністю та справжністю почуттів.
- Вона викликає почуття суму. Жаль, що вчитель зістарився, що минають роки і в учителя сльози на очах.
- Це сльози радості за те, що роки минають, а школа і вчителі залишаються навічно. І кожне нове покоління приводить за руку своїх маленьких дітей у Школу до Вчителя.
Класний керівник:
- А для чого ж людині потрібно вчитися? Як ви думаєте, які відповіді почув на своє запитання Старий Учитель?
Учні:
- Щоб стати розумними, освіченими, професіоналами своєї справи.
- Щоб навчитися любити батьків, рідну землю, мову, свій народ, стати патріотами.
- Щоб збагатитися духовно і морально. Стати Справжніми Людьми.
Поради В. Сухомлинського учням
А ось які поради дає В. Сухомлинський учням:
«Виховуй у собі інтелектуальну тонкість, чуйність, чутливість до людської мудрості. Лише уроками, засвоєнням обов’язкових знань, відповідями на запитання вчителя, виконанням домашніх завдань цих якостей не виховати. Інтелектуальна байдужість, безстрашність, убогість інтелектуального світу – све це притупляє сприйнятливість до мудрості, новизни, багатства, краси знань. Нехай не вгасає в тобі вогник жаги пізнання. Ці вогники освітлюють внутрішній світ людини, допомагають зрозуміти, пізнати його, будять взаємний інтерес людини до людини. Допитливість, любов до предмета – це споконвічні людські потреби. Але якщо задоволення цих потреб перетворюється на обов’язок, повинність, - допитливість вгасає, поступаючись місцем байдужості до знань. Не допускайте бездушного заучування, механічного запам’ятовування. Зубріння – великий ворог не лише розуму, а й моральності. У разі бездумного заучування зникає особистість як активна сила. Прагніть до того, щоб серед життєвих цінностей на першому місці стояли не матеріальні блага, а радості інтелектуального життя».
Лірична хвилинка
Звучить пісня «Вчителька» на слова А. Малишка.
Учень читає поезію.
У класi тихо. Схвилювали нас,
Учителько. Аж серце завмирає,
Бо вже перед очима нi, не клас -
А свiт широкий без кiнця і краю.
Це ж ви завiсу наче пiдняли -
I перед нами йде життя народу,
Iдуть вiки, i рiд на змiну роду...
Вузенька стежечка, яка до школи йшла,
Широкою дорогою ставала
I нас в життя упевнено вела,
У свiт широкий нас натхненно звала.
I скiльки нас, то стiльки i стежок,
Які в єдину сходяться дорогу!
В ходi колишнiх учнiв чути крок -
То ви йдете, вродлива, щира, строга.
Підсумок. Роздуми дітей про працю вчителя
Учень 1:
Доки живуть на світі вчителі та учні, доти світ перебуватиме у постійному розвитку, який веде до оновлення, духовного збагачення, моральної досконалості.
Учень 2:
Учитель прагне створити особистість. Таке ж бажання мають і наші батьки. Тому ставлення до вчителя, на мою думку, має бути таким, як до батька й матері. Та, на превеликий жаль, не всі учні це розуміють. Важко навіть уявити собі, скільки душевних сил, енергії, знань, умінь треба докласти, щоб виростити і виховати справжніми людьми таких різних, не схожих між собою дітей!
Учень 3:
Учитель для мене — друг і порадник. Він уміє відчувати мій настрій, побачити в моїх очах якусь тривогу чи зажуру — і підтримати, захистити від біди, застерегти від необдуманих кроків... За це він не вимагає ніякої винагороди. Вчить нас бути вдячними батькам і друзям як за похвалу, так і за докір, бо похвала свідчить про твоє вдосконалення, а докір чи осуд допомагають зрозуміти якісь помилки і навчитися жити по-людськи.
Учень 4:
Учитель розкриває перед учнем усі таємниці буття: вчить розпізнавати добро і зло, щирість і підступність, багатство душі і духовну убогість... Він учить нас пізнавати самих себе, привчає мислити, аналізувати життєві ситуації, бути співчутливими до чужого горя, уважними до слабких і немічних, милосердними до тих, хто потребує допомоги.
Учень 5:
«Вчителько моя, зоре світова...» Як прекрасно і точно названо в цій поезії А. Малишка вчительку! Дійсно, як зоря ранкова дарує радість нового дня, так і вчитель дарує нам щоденну радість пізнання світу, майстерно «будує» з нас справжню Людину. Нехай же кожен новий навчальний рік посилає вчителям розумних, добрих і вдячних учнів.
Учень 6:
Ми дякуємо Вам за тепло Ваших слів, за підтримку, за збагачення наших духовних світів. Пройдуть роки, і фундамент, що заклали саме Ви кожній дитині, укріпне, на ньому ми будуватимемо особисте життя, надійне майбутнє, і ми Вас згадуватимемо з вдячністю.
