Можливо, комп'ютер ніколи не замінить учителя

На початку 1960-х років в одній із лабораторій США йшла робота над проектом, який мав величезні потенційні можливості для реформування освіти. Професор Дональд Бітцер, інженер-електрик з університету в Іллінойсі, створює одну з перших у світі навчальних машин. Уже до 1972 року розроблене їм програмне забезпечення вийшло за рамки одного контрольного класу й починає використовуватись по всій Америці.

З розростанням таких тенденцій у суспільстві одночасно посилилися певні спекуляції та побоювання, чи зможе комп'ютер замінити викладача.

«Комп'ютери в той час розглядались як гігантські мозки для того, щоби контролювати наше життя», ‑ каже історик Брайан Дір. Програмне забезпечення, розроблене Бітцером, відоме як логічне програмування автоматизованих процесів навчання «Платон», ставило за мету давати учням відповіді на виникаючі запитання за допомогою шестидюймових чорно-білих екранів монітора. (Ідея Бітцера полягала в можливості виводу на дисплей не тільки текстової, а і графічної інформації, що істотно розширювало можливості навчання, ‑ ред.)

Пройшло сорок років, а на порядку денному, як і раніше, стоїть питання про те, чи зможе комп'ютер витіснити вчителів як застарілий атрибут навчання. Фіона Холландс, старший науковий співробітник педагогічного коледжу Колумбійського університету, каже, що комп'ютери в даний час використовуються для вирішення у класі різних проблем у трьох напрямах. Вони допомагають учням освоїтися з чіткими інструкціями та вказівками вчителя в таких моделях навчання, як, наприклад, «змішане навчання»; їх можна використовувати як доповнення в роботі вчителя в так званих «гібридних навчальних моделях» навчання й повністю замінити вчителів у таких моделях навчання, як «віртуальний клас».

«Цілий ряд держав і регіонів створили свої власні віртуальні школи, а, наприклад, віртуальна школа у Флориді (США) є найвідомішою», ‑ продовжує Холландс, додаючи, що недавно проведені дослідження дозволяють стверджувати, що не тільки студенти можуть чудово навчатися з таким підходом, це також приносить значну економію грошей.

У США школи «Rocketship» скоротили невигідні витрати шляхом введення в дію більшої кількості онлайн-класів, що дозволяє обходитись меншою кількістю вчителів. Ці класи привернули увагу світової громадськості до такого підходу, який відомий як «змішане навчання», при якому чверть часу навчального дня учнів віддається під викладання за допомогою комп'ютера. Учителі в цьому випадку не мають повноважень контролювати онлайн-сесії, тому кваліфіковані викладачі в основному зосереджуються на розвитку в учнів критичного мислення. У той же час заощаджені кошти використовуються для більшої оплати праці діючих вчителів.

Виступаючи на британському радіо у 2014 році, головний виконавчий директор шкіл «Rocketship» Престон Сміт сказав, що комп'ютери дали можливість по-новому переосмислити, що ж таке «шкільний день». Проте Гордон Лафер, професор політекономії з університету штату Орегон, уважає, що такі школи пропонують учням просто «урізану програму навчання».

Голландські дослідники стверджують, що школи «Rocketship» усього лише забезпечують більш низьку якість освіти для малозабезпечених знедолених дітей. Так, він уважає, що досить важко, наприклад, працювати поодинці в Інтернеті, якщо ваші читацькі навички в англійській слабкі або, наприклад, якщо учень схильний дуже легко відволікатись.

Британська версія американських шкіл «Rocketship» ‑ академії «Pioneer» ‑ відкриє свої двері в наступному році. Але Крістіна Бловер, генеральний секретар Національного союзу вчителів, у цьому плані налаштована досить скептично. У своїй статті в газеті «Daily Mail» у попередньому році вона сказала, що, якщо діти зрештою сидять перед комп'ютерами протягом значного періоду часу без постійного доступу до вчителя на кожному уроці, то це «неправильний відкат».

Тріша Келлехер, глава фонду Стівена Перса, попереджає, що комп'ютерна технологія навчання не повинна означати кінець ери вчителів. Швидше її слід розглядати як корисний інструмент у арсеналі вчителя: «Роль учителя не повинна зводитися до того, щоби він просто встав і роздав інструкції учням, тому треба думати про те, що ж необхідно змінити для вас як учителя».

Сугата Мітра, професор освітніх технологій школи комунікацій університету Ньюкасла, уважає, що в майбутньому роль учителя буде схожа на роль футбольного тренера: «Зараз діти можуть просто вийти в кіберпростір, а вчитель як товариш на задньому плані підказує їм, де вони знаходяться та що їм, можливо, необхідно зробити».

У травні 2013 року Мітра створив «школу у хмарі». Він розмістив комп'ютери у спеціальних кіосках трущоб Делі, що дозволяло дітям вільно використовувати їх. Він виявив, що багато хто з тих дітей, які раніше ніколи не бачили комп'ютер, можуть усього навчитися самостійно. «Учителі часто питають мене, чи зможуть вони в такій ситуації втратити роботу. І я їм відповідаю ‑ ні, тому що ваша робота як учителя тільки ускладнюватиметься. Це швидше за все буде просто інша робота. Вона полягатиме в тому, що вчитель стане майстром, який дасть учню корисну підказку». І додає: «Повинна відбутися різка зміна навчальної програми вчителем, але ми завжди будемо поруч з учнями».

Слід зазначити такий істотний момент, який планується змінити, а саме різке зростання потреби в учителях з високими технологічними навичками. Хосе Пікардо, завуч вищої школи Сурбітона, каже, що вчителі, які володіють високими навичками використання комп'ютерних технологій, замінять тих, хто цього робити не може. Він уважає, що такі освітні інструменти, як відео, дозволяють дітям навчатись у будь-якому куточку, і вчителі повинні враховувати цей факт.

Проте в цій складній дискусії, запевняє Девід Вуллі, один із розробників програми «Платон», як і раніше, залишається головне питання: «То чи замінять комп'ютери вчителя?». І міркує так: «До цих пір це не сталось, і я сумніваюся, що це коли-небудь відбудеться. Люди за своєю суттю є соціальними тваринами, тому наявність особових зв'язків між учнями й викладачами має першорядне значення. Це зовсім не означає, що інші засоби навчання не мають жодної цінності, але існують речі, які комп'ютер ніколи не зможе зробити так, як це виходить у хорошого вчителя-людини».

За матеріалами Гардіан